Поради

65 років провела в монастирі, присвятивши життя Богу

65 років провела в монастирі, присвятивши життя Богу

Настоятельниця Богоявленського жіночого монастиря, що в Кременці Тернопільської області, ігуменя Маріонілла 65 років присвятила Богу.

Ще неповнолітньою дівчинкою хотіла піти у монастир. Однак не пустили. Тож коли виповнилося сімнадцять, отримала благословення на чернече життя.

Сестри монастиря ніжно називають її «матуся». А вона тихим, ніжним голосом благословляє кожну насельницю цієї древньої обителі, яку було засновано ще у далекому 1636 році. За століття вона пережила і наругу, і закриття, і знову відновлення. Нинішня її настоятельниця віддала цьому монастирю свою молодість і свій життєвий досвід. Марія Петрівна Панасюк (так матушку звали в миру) народилася в селі Обич Шумського району Тернопільської області у віруючій православній родині. Хоча батьки були працьовиті, мали кілька гектарів землі, молотарку, годували корів, коней, але знаходився час і для молитви. Тож діти виховувалися набожними, змалку ходили до церкви. Та коли 16-річна Марія повідомила, що хоче присвятити своє життя Богу, батьки цю звістку сприйняли не дуже радісно, адже в сім’ї потрібні були робочі руки:

– Трудилися дуже важко, – пригадує матушка. – Сіяли зернові, коноплі, виготовляли нитки, пряли полотно, шили одяг. До того ж, при Сталінові були великі поставки для держави. Нелегко і при німцях жилося. Багато хто думав, що це прийшли визволителі від радянської влади. Та де там! Хліба не вистачало. Ми вже думали, що ніколи білої булки не скуштуємо… І хоч люди бідували, але все одно веселіші були. На Пасху, після розговіння, збиралися біля церкви та співали веснянок.

Радянська влада все майно забрала в колгосп. Попрацювала в ньому і юна Марійка. А коли виповнилося сімнадцять, таки отримала благословення йти у монастир. Тож у 1950 році стала послушницею місцевої Обичської обителі. Однак у 1953 році монастир закрили. Монахинь перевели у Кременець. У 1956 році послушницю Марію постригли в інокиню. Та богоборча влада зачинила і цю древню святиню. Сестри знову опинилися у вигнанні. Тепер їх відправили у Корецький монастир на Рівненщині. Саме тут матушка прожила аж 32 роки:

– У 1983 році мене постригли у монахиню з іменем Маріонілла (на честь мучениці Маріонілли), – розповідає. – Але всі ці літа були гоніння на церкву. У монастирі тісно – сестри спали навіть у трапезній. Города не було. У колгоспі черницям не дозволяли працювати, бо вони ж «врєдітєлі народа». Виживали за рахунок таємних благодійників. Але згодом деякі голови колгоспів стали йти сестрам назустріч, і ми працювали у городній ланці, заробляючи для монастиря картоплю, помідори, огірки.

Лишень у 1990 році Свято-Богоявленський Кременецький жіночий монастир знову відчинив двері. П’ятеро сестричок, серед яких і матушка Маріонілла, отримали благословення відроджувати обитель. А вона була зруйнована. Високу гарну дзвіницю влада спалила. У приміщеннях була лікарня. На подвір’ї – сміття, шлак. На горищі – голубиний послід. Сестрички, немов білочки, стрибали по лісах, вирівнюючи стіни.

– Допомагав луцький владика Ніфонт: на канікулах відряджав до нас студентів семінарії на розчистку території, – з вдячністю каже матушка. – Але помалу, рік за роком, все відбудували: дзвіницю, п’ять храмів і капличку, сестринський корпус, перекрили дах на всіх приміщеннях, навели лад на подвір’ї, зробили каналізацію. Словом, довелося добряче потрудитися. Та й сьогодні роботи вистачає. Адже в обителі несуть послух 80 сестричок. Не тільки моляться, але й займаються рукоділлям – шиють митри, виготовляють чотки, бісерні яйця, вишивають. Обробляємо кілька гектарів землі, придбали техніку. Люди приїжджають і допомагають господарювати в полі. Часті гості – жіночки з Рівненщини. Попрацюють і кажуть: «Коли потрудимося у вас, то аж дома все ладиться…» А час так швидко збігає, що й не встигаєш оглянутися.

Сьогодні у монастир приїжджає багато паломників:

– В основному зі скорботою. Просять: помоліться… Тож цілодобово читаємо неусипний псалтир. Щовівторка – акафіст Пантелеймону Цілителю (є його чудотворна ікона з частинкою мощей, які теплішають під час молитви). До речі, помічне і святе масло від ікони. Був випадок, коли один скептик, приклавшись до образа, обпалив через невір’я собі… губи, – щиро розповідає настоятельниця.

– Сьогодні у людей багато нарікань. Ніби і храми відкриваються, але часто чуєш: і те не так, і того не вистачає…

– Люди від Бога відступили,– відповідає матушка. – Багато бід через гроші. Недарма написано, що будуть люди працювати і зароблене в діряві кишені класти… Тобто використовувати свої статки на спокуси. Через мирську суєту віра оскуділа. Колись люди більше в церкву ходили: і старі, і молоді. Це було, як закон. Нині не всі батьки привчають дітей до молитви. Та й терпіння замало. Не хочуть люди нести свій хрест.

Був такий випадок: моя знайома не могла жити з чоловіком, який заглядав у чарку. А священик, до якого вона звернулася, сказав: «Терпи – і через це твої діти будуть щасливими». Так і сталося. Моя сестра пішла заміж на дев’ять душ. І всім місця у хаті вистачало. А як дружно жили, всі мирилися! Тепер же тільки чоловік, жінка, дитина – а миру нема. Грішать і не каються. Адже всякий гріх прощається, хіба що хула на Духа святого та самогубство. Страшно, що і содомські гріхи (особливо у країнах Європи) підносять у ранг закону, коли дозволяються одностатеві шлюби. Адже для чого тоді дано шлюб між чоловіком і жінкою? Наведу приклад. До нас у монастир приїжджало одне подружжя з Київщини. Вони не мали дітей. Коли стали старшими, то вирішили пожертвувати для обителі швейний цех – машинки, меблі, а самі присвятили життя молитві. І що ви думаєте: через рік дружина подарувала чоловікові… близнюків. Отак завдяки любові та терпінню, милостині Бог подарував їм двох синочків. На жаль, цих чеснот тепер у суспільстві бракує…

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему