Поради

«Валив би ти під три чорти!»

«Валив би ти під три чорти!»

Соня завжди була скромницею. Акуратно підстрижена чупринка, платтячко рівно до колін – типова сіра мишка. Але саме цю «мишку» вибрав чомусь сусідський парубок Сергій.

Коли друзі дізналися, що в Сергія та Соні заручини, подумали: першоквітневий жарт. Але ні – колечко в дівчини на руці виблискувало так демонстративно, що вже ніхто не сумнівався: хлопець-розбишака і дівчина-скромниця таки одружуються.

У першу шлюбну ніч, п’яна від кохання й ніжності, Соня насмілилася запитати: «Сергійку, а чому серед стількох дівчат ти вибрав саме мене?..»

Втім, замість підхопити наречену на руки і закружляти зі словами: «Бо ти – найкраща в світі!» Сергій насупився. Брехати не хотів. Казати правду – тим більше. Та й навіщо згадувати те приниження, яке пережив із Ольгою – красунею та звабницею. Він украв у батьків останні гроші, щоб купити Ользі колечко. Навмисно не казав, коли прийде до неї. Думав, що зробить сюрприз. Постукавши у двері, завбачливо дістав коробочку з перснем. Та двері відчинив… якийсь волохатий грузин. Глянув на Сергія і ламаною російською гукнув: «Оля! Тут да тєбя какой-та хлопєц. Навєрноє, женітіся хоче!» – і зареготав.

Навіть зараз (хоч минуло вже півроку) Сергій побагровів од люті. А в ту мить, як пес побитий, піджав хвоста і кинувся на вулицю. Куди летів? Що робив? До ладу і не згадає. Отямився тільки, коли побачив Соню. Вона дивилися на нього повними кохання  очиськами і повірити не могла, що то правда. Що Сергій, якого кохала ще з першого класу, ось так несподівано прийшов із заручинами.

Вона не стала шукати вихід у горілці

Сьогодні в Соні та Сергія – ювілей: 10 років подружнього життя. Але ні квітів, ні ресторану. Сергій прийшов увечері добряче п’яний і зі словами «Мене звільнили з роботи» завалився спати.

Соню наче окропом ошпарили. Вони і так ледве зводили кінці з кінцями, а тут – новий удар…

«Мамо, мамо! – якраз забігли діти на кухню. – А що ти нам смачненького приготувала?» Від того, банального, здавалося, питання Соня ще дужче розридалася. Бо в хаті лише картопля з макаронами. І чим далі дітей годувати, не знала…

Усю ніч крутилася Соня на скрипучому дивані. Вже й старі пружини їй не муляли. І Сергіїв храп не заважав. Тільки одна думка пульсувала: «Як жити далі?..»

З тією думкою Соня прийшла на роботу. А там – сміх, цукерки, запах дорогої кави. «Танька! Танька приїхала!» – раділи жіночки. Бо до них у гості завітала колега: щаслива, розкішно вдягнена, з модним манікюром та зачіскою. П’ять років в Італії змінили Таню до непізнаваності. Колись бідова і з вічними синцями під очима, нині Таня аж світилася достатком. І доки вона розповідала, як класно «оформилася» за кордоном, Соня слухала й думала: «Може, і собі спробувати?..»

…Ось і Соня вже десятий рік в Італії. Скрута, в якій жила вона з дітьми в Україні, давно минула. Здавалося – тільки радій! Але серце птахом рвалося до дому. До сина й донечки, які вже студенти. До чоловіка, якого досі кохала. І ні щоденні розмови телефоном, ні бесіди скайпом не могли їй замінити тепла найдорожчих людей.

– Слухай, Сергійку! – вкотре казала чоловікові. – Вже ж ми і квартиру маємо, і машину тобі купили, і дітям грошенят наскладали. Може б, я вже назовсім додому приїхала?

– Оце придумала! – вибухав Сергій. – А на що ми жити будемо? Сядемо під церквою жебракувати?!

І Соня замовкала. Вона й сама не раз уже думала, як то далі бути. Усі десять років, скільки на заробітках, вона щомісяця висилала гроші чоловікові та дітям. Діти поїхали вчитися – стала синові з донькою помагати, а окремо передавати Сергієві по 200 євро. Бо він ніяк не знаходив роботи, а їсти і гарно вдягнутися хоче.

Одне слово, жив чоловік як вареник у маслі. Все його в цьому житті влаштовувало. І Сониного повернення він геть не чекав.

Помстилася собі на щастя

 «Оце Сергійко здивується. Оце подарунок йому буде», – подумки усміхалася Соня. До 20-ліття шлюбу вона вирішила зробити сюрприз: перепитала Сергія, чи буде він удома, та, нічого не сказавши рідним, узяла квиток на літак і зараз, о 6-й ранку, тихенько відчиняла двері, аби (доки Сергійко спить)  заварити йому кави та в прозору пеньюарі принести в ліжко.

Зайшла в коридор. Не вмикаючи світла, роззулася. Зайшла на кухню, причинивши за собою двері. Побачивши гарно складений посуд і не звичну для Сергія чистоту, подумки похвалила коханого. Тихенько, як могла, заварила кави. Дістала із сумки розкішний пеньюар, що привезла з Італії, вдягнула та з кавою на таці пішла до спальні.

Сергій прокинувся від звуку металевої таці, що разом із гарячою кавою впали на підлогу. Схопилася з ліжка й Ольга. Вони дивилися на жінку у прозорому пеньюарі й не могли збагнути: хто це? Звідки взялася?

Соня стояла як укопана. Вона впізнала Ольгу – колишню Сергієву дівчину. Та досі була дуже гарною, розкішною навіть зараз – без яскравого макіяжу та високих підборів. А Соня, хоч і в прозорому пеньюарі, досі здавалася на фоні Ольги сірою мишкою…

Коли Соня повернулася в Італію, подруги з колишньої роботи нарешті розказали: Сергій давно вже «знюхався» з Ольгою. Точніше – вона з ним. А що: житло з машиною має, гроші – теж. Коли замало – Соня ще надішле. Чим погано?..

«Ну що ж, – оговтавшись від шоку, вирішила Соня, – якщо так, то я теж не буду сірою мишкою!» Взяла мобільного. Знайшла номер Сільвіо – італійця, котрий до нестями кохав Соню. Через три місяці подруги вітали Соню (точніше  – сеньйору Бонічеллі!) із вдалим заміжжям. А найкращим їхнім подарунком стала розповідь про те, як Ольга кинула Сергія, щойно Соня перестала йому гроші передавати. Тож тепер Сергій на собі волосся рве: як то він має і на роботу ходити, і за квартиру платити, і без коханої Соні жити?..

В тему

Останні матеріали