Про кохання Франка, хворобу дружини і вражаючу долю дітей

Бачите, як швидко йде час?

Здається, тільки вчора розповідала вам про секрети Франка, що їх зберігає дім під старою грушею у Львові, а вже час розказати про те, як склалася доля дружини й дітей Івана Яковича, - йдеться у газеті «Твій вибір».

І оскільки довкола особистого життя знаменитостей завжди багато міфів, то розібратися, де правда, а де – вигадка, допоможе вже знайома нам із минулої публікації Гандзя Гошко, завідувачка відділу розвитку музею «Дім Франка» у Львові.

Міф 1: шлюб із розрахунку

Дотепер шанувальники творчості Франка дискутують: чи кохав Франко дружину Ольгу? І чи була вона щасливою, після заміжжя переїхавши до Львова?

– Серед львів′ян ставлення до Ольга справді склалося не зовсім добре. Вона довго не могла знайти тут подруг. Адже мала іншу манеру поводження, оскільки приїхала з підросійської частини України (зростала на Полтавщині, а навчалася в Харкові). Вона так і не перейшла на українську мову, все життя розмовляючи суржиком, – розповідає Гандзя Гошко. – Та на питання «Чи кохав дружину?» – відповідає сам Франко, коли після знайомства з Ольгою писав у листі до друзів: «Я врешті знайшов ідеал своєї жінки. Красива, розумна і має такі ж погляди на життя, як я».

До речі, «свахою», яка й познайомила Ольгу та Івана, була мама Лесі Українки, Олена Пчілка. А кумою, яка охрестила первістка Франків, стала громадська активістка Галичини Наталія Кобринська.

– Франко знайшов в Ользі не лише дружину, маму своїх дітей, а й соратницю. Вона також займалася перекладами, писала власні твори та мала спільні з чоловіком видавничі проєкти. Про їхні почуття нам розповідає і збережена в нашому музеї срібна ложка з ініціалами «І. Я.», яку Ольга подарувала коханому в день їхнього весілля. А ось, – показує Гандзя Гошко портрет на стіні, – фото подружжя відразу після вінчання, коли Іван та Ольга їхали з Києва до Львова і в дорожніх костюмах зайшли в фотостудію Володимира Висоцького, аби зафіксувати цю мить.

Тобто те, що Ольга мала і дворянське походження, і хороший посаг, – це факт. Але то зовсім не аргумент стверджувати, нібито Франко уклав шлюб із розрахунку. Тим паче, що він мав немало можливостей женитися значно раніше, продовжує Гандзя Гошко:

– Не всі знають, але Франко був кілька місяців офіційно заручений із жінкою на ім′я Ольга Білинська. Вона вже й пошила весільну сукню. Та одного дня Франко повідомляє: весілля не буде, бо «я не зможу тебе забезпечувати».

Міф 2: постійні зради

Один із найпоширеніших міфів – начебто Іван Франко постійно закохувався, мав безліч коханок і зраджував дружину.

– Закоханостей у молодого Франка справді було багато. Бо він одружився аж у 30-ть, – зауважує Гандзя Гошко. – Але його відоме «тричі мені являлася любов» стосуються якраз дошлюбного періоду Івана Яковича.

Не більше, ніж плітки, варто сприймати й історію про жінку на ім′я Целіна, яку Франко привів у свій дім як помічницю по дому і яка нібито була його коханкою.

– Жінка на ім′я Целіна справді була. Вона працювала на пошті у Львові. Франко справді був у неї закоханий. І навіть сам собі писав листи, аби мати привід піти на пошту й побачити її. Вона певний час дійсно мешкала в домі Франка, де ми власне й перебуваємо. Але на той момент (а це була Перша світова) Франко вже був тяжко хворим, дуже страждав через смерть 26-річного сина, дружина Ольга після похорону сина вже лікувалася у клініці для «нервово хворих». Це по-перше. А по-друге – Целіна ніколи не відповіла Франкові взаємністю, бо… вважала його некрасивим. А в домі Івана Яковича опинилася на короткий час тому, що після смерті чоловіка просто не мала де жити разом із двома маленькими дітьми.

Міф 3: хворобу дружини спровокував чоловік

Ще один міф стосується душевної хвороби Ольги Франко. Її психічний стан часто пов′язують зі зрадами чоловіка. Але факти свідчать про інше.

Ольга справді тяжко хворіла. Проте це була генетично зумовлена недуга: її старші брат і сестра також довго хворіли та померли від цієї недуги. Крім того, проблеми зі здоров′ям проявлялися в Ольги ще змолоду. Вона страждала від нападів мігрені. У спогадах знайомих є слова, мовляв, прийшли до Франків на гостину, та господиня була не в гуморі. Але після смерті сина стан Ольги настільки погіршився, що вона стала агресивною навіть щодо найближчих людей. Бували дні, коли могла сковорідкою жбурнути у Франка.

Тому говорити, що недуга дружини стала наслідком зрад чоловіка, нема підстав. Так само, як нема підстав стверджувати, що старший із синів, Андрій, успадкував від матері схильність до епілепсії.

– Він був хворобливою дитиною. Тому й до школи пішов на рік пізніше, – каже дослідниця. – Втім епілептичні напади в нього почалися після того, як під час літніх канікул іще малому Андрієві жбурнули каменем у голову. В ті часи про епілепсію знали дуже мало. Тому хвороба стала для родини страшним випробуванням.

Та, попри недугу, Андрій блискуче навчався. Успішно закінчив школу, гімназію, університет, став класичним філологом, проводив власні дослідження. Писав твори під диктовку батька, коли в того від поліартриту паралізувало руки. Був період, у Франка взагалі1 були галюцинації. Бо йому встановили неправильний діагноз, лікували ртуттю і ввели в стан зміненої свідомості. І завжди поруч із батьком був старший син.

Міф 4: прихильник соціалізму

Коли 1939-го Львів окупувала москва, кремлівська пропаганда тут же взялася ліпити із Франка революціонера.

– У молодому віці Іван Якович дійсно захоплювався соціалізмом, як і багато тодішньої прогресивної молоді. Але у старшому віці він заперечив ці погляди. В одному з творів навіть писав, що «виникне держава, яка стане в′язницею народів», – наголошує Гандзя Гошко.

Та коли москву цікавила правда? Ніколи! Тому зразу після окупації Львова совєти прийшли в дім Франка й наказали його вдові виселятися з її власного будинку: мовляв, тут буде музей. Ольга Франко навідріз відмовилася. Щоб не роздувати скандалу, окупанти дозволили жінці жити у двох кімнатах другого поверху. А перший – перетворили на музей: тільки не родини Франка, а «письменника-революціонера», фотографію якого повісили поруч із портретами Леніна й Сталіна. А щоб замаскувати свою пропаганду під «повагу до родини», то директором музею поставили сина, Петра Франка.

Щоправда, покерував Петро музеєм трохи більше від року. Бо 1941-го на радянську армію посунула армія нацистська. 28 червня, у день народження Петра Франка, його під приводом евакуації посадили у потяг. Подальша доля невідома.

– Рідні нічого про це не знали. Дотепер не встановлено ні дати, ні місця смерті Петра. Дружина Ольга, яка прожила 91 рік, до останнього чекала на повернення чоловіка, – каже Гандзя Гошко. – Вона була дуже відома кулінарка. Видала першу українську кулінарну книгу. Про наймолодшу невістку Франків знятий фільм. А її нащадки відтворюють кулінарні традиції родини у фейсбуці, інстаграмі, на ютубі – «Практична кухня. Забуте і нове».

Міф 5: після смерті життя не існує

Якщо ви думаєте, що після смерті Івана Франка скінчилося і яскраве життя родини, то ви помиляєтеся!

Другий із синів, Тарас, закладав основи українського спортивного руху на Галичині, був літературознавцем, перекладачем, педагогом, видавцем багатотомних праць свого батька та дослідником його життя і творчості. А ще він військовий УГА, який пройшов Кожухівський більшовицький концтабір.

Молодший із синів, Петро, якого розстріляли совєти, встиг у роки Першої світової стати фундатором української військової авіації. А українська скаутська організація «Пласт», співзасновником якої був Петро, працює й досі. Він був письменником, політиком, видавцем та науковцем (має запатентовані винаходи). Це легендарна постать, про яку нещодавно вийшов фільм «Інший Франко».

Наймолодша з чотирьох дітей, Ганна, хоч і емігрувала до Канади, та не переривала зв′язку із Україною. Вона була письменницею, публіцисткою, популяризаторкою творчості батька.

А єдиний онук Івана Яковича, який носив прізвище Франко, – Роланд, був не лише вченим-інженером, дипломатом, громадським діячем. Він, коли працював у Міністерстві закордонних справ уже незалежної України, став «хрещеним батьком» антарктичної станції «Академік Вернадський». І помер п’ять років тому – 11 серпня 2021-го, у віці 89 років.

Велика родина Франка досі збирається в його домі в серпневий час – на день народження Івана Яковича. І береже традицію готувати на свято пиріг.

– У сім′ї Франків не святкували дня народження, а лиш іменини. У день ангела завжди випікався пиріг. Солодкий чи м′ясний – замовляв іменинник. Зверху на пирогові викладалося ім′я «головного винуватця свята»: Андрій, Тарас, Петро, Ганна. Але не було традиції робити пиріг з іменами «Іван» чи «Ольга», бо подружжя при дітях зверталося одне до одного «мама» й «тато», тому на Івана був пиріг із написом «Тато», а на Ольги – «Мама». Традиція частування іменинним пирогом завдяки нащадкам родини у Домі Франка живе досі, з нагоди особливих свят.