Жодна людина не повертається з фронту такою, якою була раніше. Хтось повертається з фронту з важкими пораненнями, хтось – із постійним болем і спогадами, які не відпускають ночами.
Але навіть після страшних втрат українські військові знаходять у собі сили жити далі. Вони вчаться заново ходити, радіти простим речам, будувати нові мрії та відкривати нові сенси життя. І водночас – продовжують прославляти Україну на весь світ, - цдеться у газеті «Твій вибір».
Саме такою є історія ветерана російсько-української війни Олександра Тимчака. Після важкого поранення та втрати ноги та руки чоловік не лише повернувся до активного життя, а й став учасником міжнародних змагань із паравелоспорту.
Із рідними вирішили: мусить іти на фронт
До великої війни Олександр Тимчак жив звичайним життям. Працював на виробництві легкої автомобільної промисловості, любив спорт, катався на велосипеді, проводив час із дружиною та донькою.
Та у 2024 році чоловік зрозумів: не може залишатися осторонь, коли країна воює. У червні він мобілізувався до лав Збройних сил України. Каже, це рішення ухвалювали всією сім’єю.
«Ми з дружиною і донькою завжди все обговорюємо. Сідали, думали, де «за», а де «проти». І в якийсь момент зрозуміли: треба зробити свій внесок у боротьбу. Щоб люди в тилу могли жити так, як жили до цього», – згадував ветеран у розмові із журналістами.
Служив Олександр на Донецькому напрямку. У листопаді 2024 року разом із побратимами вирушив виконувати бойове завдання на лінії зіткнення. Той вечір чоловік пам’ятає до найменших деталей.
«Була пасмурна погода, вже сутеніло. Я йшов третім. Наступив на міну «пелюстку». Ми були дуже завантажені – боєкомплект, провізія. Я втратив координацію, впав на бік, сперся рукою… І ліктем натиснув ще на одну «пелюстку». Було два вибухи поспіль», – розповідає Олександр.
Через тиждень після ампутації мріяв про велосипед
Після цього життя військового змінилося назавжди. Попереду були операції, ампутація, біль, важка реабілітація й момент, коли треба було прийняти нову реальність. Але навіть тоді чоловік уперто тримався за одну думку: знову сісти на велосипед.
«Я ще після першого тижня поранення сказав дружині: «Хочу їздити на велосипеді». Вона мені відповіла: «Будеш». Хоча я розумів, що це буде дуже важко, але хотів повернутися до життя», – згадує ветеран.
Реабілітацію Олександр проходив на Львівщині. Саме там йому встановили протези й допомогли зробити перші кроки після втрати ноги.
«Спершу було страшно. Тіло не слухалося, бракувало сили й рівноваги. Але поруч були лікарі, реабілітологи й родина, які не дозволяли опустити руки», – згадує ветеран той важкий період.
А потім у його життя знову повернувся спорт…
Життя стало ще цікавішим, ніж було
До війни Олександр займався любительським велоспортом. Разом із дружиною їздив у Карпати, не уявляв відпочинку без «двоколісного друга». І саме велосипед став для ветерана символом повернення до нормального життя.
Перші тренування були непростими. Чоловік падав, перевтомлювався, заново вчився тримати баланс. Для заїздів йому виготовили спеціальний спортивний протез. І кожен новий метр дороги додавав мотивації.
«Зараз кожен мій заїзд – це перемога. Насамперед над собою», – каже Олександр.
Нині він живе у Переяславі, тренується, гуляє містом, проводить час із родиною та зізнається: після війни почав по-іншому дивитися на життя: «Відбулася переоцінка всього. Починаєш цінувати час, людей, звичайні речі. Моє життя зараз навіть цікавіше, ніж було до поранення».
І доказом слів Олександра стала його участь у міжнародних змаганнях.
Здолав майже 100 км
У травні 2026 року Олександр Тимчак у складі національної збірної України з паравелоспорту взяв участь у престижному етапі Кубка світу з паравелоспорту на шосе. Змагання відбувалися в італійському місті Монтесільвано.
Український ветеран виступав разом із іншими спортсменами, які мають ураження опорно-рухового апарату. Взяти участь у міжнародних змаганнях Олександру допомогли Український центр спорту осіб із інвалідністю «Інваспорт», місцеві меценати, Переяславський відділ із питань фізичної культури, молоді та охорони здоров’я, а товариш Олександра виділив 20 тисяч гривень на підготовку до турніру.
У перший день змагань Олександр подолав дистанцію 15,2 кілометра в індивідуальній гонці з роздільним стартом і посів 16-те місце серед 24 учасників. А ще через день узяв участь у груповому заїзді на 72 кілометри, де фінішував двадцятим.
За цими цифрами – величезна праця, біль і боротьба людини, яка ще зовсім недавно заново вчилася стояти на ногах, а сьогодні вже представляє Україну на міжнародних спортивних змаганнях.
І хоча для когось це лише спортивні результати, для України – це значно більше. Бо Олександр Тимчак укотре показав світу головну силу українців – незламність. І показав, як навіть після болючих падінь українці здатні підніматися, аби ставати ще сильнішими.
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
