224 доби тримали позицію троє бійців, наймолодшому з яких – 21 рік.
На війні дуже швидко стираються всі ярлики, - йдеться у газеті «Твій вибір».
Там нікого не цікавить, ким ти був учора: робітником, бізнесменом чи людиною, яка колись оступилася. На фронті оцінюють, чи прикриєш побратима, чи витримаєш, коли над головою рвуться снаряди, і чи не втечеш, коли ворог підходить майже впритул.
Історія трьох піхотинців батальйону Alcatraz 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» – саме про це. Вони тримали позиції на Костянтинівському напрямку 224 доби поспіль! Майже вісім місяців (!) під постійними обстрілами, атаками дронів і спробами штурмів.
Їхні позивні – Жид, Блондин і Кеня. Наймолодшому лише 21 рік, іншим – 35 і 42. А коли вони нарешті вийшли з пекла, командир батальйону сказав те, що, мабуть, стало найвищою нагородою для цих бійців: «Хлопці, дякую вам. Ви справді монстри… в хорошому сенсі цього слова. Було важко, я це знаю. Але ви витримали…»
«Нас почали «розбирати» вже через пів години»
На позицію під Костянтинівкою Донецької області хлопці зайшли 9 серпня 2025 року.
Вони ще не встигли нормально облаштуватися в окопах, як почалося справжнє пекло. Наймолодший боєць – Жид – згадує той день так: «Ми тільки змінили групу. Буквально пів години пройшло – і по нас почали працювати. Дронами, артою… ФПВ-шок, мабуть, штук сорок на нас витратили. Два дні без перерви хотіли нас розібрати».
FPV-дрони – це один із найнебезпечніших видів зброї сучасної війни. Маленькі, швидкі, з вибухівкою. Коли вони летять на окоп – шансів мало. «Ти сидиш у бліндажі і тільки чуєш – дззззз… Якщо цей звук стає ближче – значить, зараз буде бах», – пояснює Блондин.
Перші дні хлопці майже не спали. «Ми тоді просто сиділи і чекали, – згадували потім. – Думаємо – або зараз нас накриє, або відіб’ємось. Іншого варіанта нема».
Відбилися…
Бій майже впритул
Ворог намагався бити не тільки з неба. Вистачало й атак піхоти. Про це Блондин розповідає: «Коли туман або дощ – тоді починається веселуха. Дрони не літають нормально, і росіяни лізуть пішки. Буває – майже впритул підходять».
Тоді вже вирішують секунди, додає Кеня: «Ти просто вискакуєш і працюєш. Або ти, або тебе».
За час оборони позиції ці троє бійців ліквідували понад десяток кацапів, хоча основну роботу по ворогу виконували українські дронарі. А піхота – це останній рубіж. І якщо ворог доходить до окопів, усе вирішують кулемет, автомат і відвага українських захисників.
«Зиму витягнули завдяки окопним свічкам»
Коли в серпні бійці виходили на позицію, то не могли й подумати, що там же застануть зиму.
Так, командування кілька разів намагалося замінити бійців, але ворог щоразу зривав вихід групи. «Нас пару разів пробували витягнути. Але тільки починається рух – русня зразу починає накривати», – зауважує Блондин. Тож у бійців не було іншого виходу, ніж триматися.
«Зиму витягнули завдяки окопним свічкам. Ну, і пацани з тилу нам теплі речі дронами скидали. Бо без того було б дуже сумно», – згадує Жид.
І хлопці трималися всі 224 доби на позиції, де на трьох ділили окоп, бліндаж, консерви, воду, чергування й постійне очікування атаки. Адже кацапи застосовували не тільки дрони та штурми, а й газ і «зажигалки».
Куля в ногу і… назад у бій
Одного разу Жид отримав поранення. Він вийшов із укриття, щоб забрати коробку з цинком – отрутою від щурів, яких у бліндажах завжди багато.
«Я навіть не зрозумів, звідки прилетіло. Просто бах – і нога вже не слухається. Думаю: ну все, приїхали…» – згадує той день.
Куля влучила в ногу. Провести евакуацію було нереально. Але тепер 21-річний військовий згадує про це з усмішкою: «Та нічого, пацани скинули дронами ліки. Підлатали мене. Зажило потроху».
І Жид далі лишався на позиції. Разом із двома побратимами тримали оборону майже вісім місяців. І лише 20 березня 2026-го вдалося провести ротацію. «Того дня туман був нормальний, – пояснює Блондин. – Русня нас не побачила. І ми нарешті вийшли».
Коли хлопці через 224 дні повернулися до своїх, їх зустрічали як легенду. «Хлопці, ви реально монстри! У хорошому сенсі цього слова, – промовив командир батальйону Вал. – Дякую вам. Було важко. Знаю, бо сам це проходив. Але ви витримали…» І це найвища оцінка від побратимів.
Тепер вони достойні воїни
Є ще одна деталь, яка робить цю історію особливою. За інформацією видання «Українська правда», усі троє бійців – колишні ув’язнені, які після початку повномасштабної війни долучилися до війська. І своїм прикладом вони довели: оступитися може кожен, а так само кожен може змінити своє життя та свої цінності. І коли журналісти запитали бійців, що ті відчули після виходу з позицій, хлопці лише всміхнулися. «Та нічого особливого, – відповів Кеня. – Просто зробили свою роботу». 21-річний Жид зауважив: «Головне – що всі живі». А мені хочеться додати: «Хлопці, ви достойні воїни. І дякуємо вам за захист».
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
