Іще до повномасштабного вторгнення львів’янка Анастасія Савка задумувалася про те, аби піти контрактницею до війська. Але обставини ніяк не складалися. Тож молода жінка, яка самотужки виховувала сина Ярему, працювала адміністраторкою в салоні автосервісу.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
«Висунув пі*ар голову – треба зразу стріляти»
Та все змінилося 24 лютого 2022-го. Першого ж дня Анастасія пішла записуватися у тероборону. Батьки, щоправда, вмовили їхати з Яремою за кордон. Вже й підвезли до автобуса. Та жінка так і не змогла покинути Україну. Відтак спершу повернулася в тероборону, а після навчань і тренувань стала снайперкою.
Зі зростом 169 см і вагою 60 кг Настя несла на собі бронежилет, рюкзак, каску, гвинтівку – тобто десь половину від власної ваги. Але від чоловіків не відставала.
У складі 118-ї бригади вона знищувала ворогів на Запорізькому напрямку. Там пережила сотні страшних миттєвостей. Але на війні, каже, якщо не ти ліквідуєш ворога, то він тебе.
– Коли ті пі*ари біжать, їх треба просто покласти… Це не кіно, коли показують, що снайпер собі гарненько заліг і чекає на жертву. Ні. Насправді все відбувається дуже швидко. Тому реагувати треба миттєво. Висунув він свою дурну голову з окопу – негайно стріляй. Бо тільки так тих пі*арів можна зупинити і зберегти життя бійцям, які поруч. Адже найстрашніше на війні – втрачати побратимів, – пояснює снайперка.
Крім професійної підготовки та відсутності жалю до ворога, має на війні значення везіння чи захист ангела-охоронця. Ішла, наприклад, Настя першою під обстрілами «Градів», але ні її, ні жодного з бійців не зачепило навіть осколком. Хоча буває на фронті так, що вибухнуло далеко, та осколок не просто прилетів, а поцілив у голову...
Застрибнула в яму – зразу вибух
Втім і Насті щастило не завжди. Трагічним для неї стало 28 листопада 2023 року.
– Того дня ми пережили дуже сильний обстріл. Відбили ворожий штурм. Кожен метр землі там був залитий кров’ю. І це не метафора. Шансів вижити було небагато. Та ми це зробили. А вже коли відходили, я стрибнула в яму від прильоту, на щось наступила, і в ту ж мить – вибух! Мені по ногах наче струм пішов. Далі різкий запах тротилу в носі й у роті. І… Біль був настільки сильний, що, аби його не відчувати, я дуже хотіла знепритомніти. Але була при тямі. На мої обидві ноги побратим одягнув турнікети і каже по рації: «Фенікс. Трьохсота. Потрібна евакуація».
Настю везли дві години, та для неї це здавалося вічністю. Біль був пекельний. Навіть таблетки не помагали. Що доведеться ампутувати ліву ногу – побачила зразу. Але надіялася, що залишиться бодай права нога.
А ще жінка дуже переживала, щоб їй штани не порізали, а легенько зняли, бо вони дорогі. Коли медики зняли пораненій бронежилет і хотіли розрізати куртку, Настя й тут заперечила: «О, ні!» – сказала, піднялася, розставила руки і попросила акуратненько зняти. Бо таким чином вона себе переконувала, що виживе і що форма їй неодмінно знадобиться.
Найважче було батькам сказати про ампутацію
Далі були операції в Запоріжжі, Дніпрі, Києві, Львові. Але найбільше Настя переживала, як має про ампутацію розповісти батькам.
– У мене мама медик, працює в одній із лікарень Львова і мала б усе розуміти. Та коли це стосується рідної доньки, сприймати важко, – продовжує снайперка. – Тож коли мама йшла з роботи, я в телефонній розмові сказала: «Будеш удома – набереш». І поклала трубку: дала мамі час підготуватися.
Але недарма у Насті позивний Фенікс. Відтак вона не могла не відродитися і нині готується до протезування. А що ампутація не висока, то лікарі дають хороший прогноз.
«Мій п’ятирічний син часто каже, що боїться вирости, поїхати в Україну й померти. Я не хочу, аби він жив в такому страху, аби здригався від звуку сирен. І тому маю подарувати йому інше майбутнє – спокійне і щасливе», – розповідає Анастасія Савка і вже зараз готується повернутися на передову.
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
