Священник Іван Теремко, який служить у церкві с. Глушкова на Івано-Франківщині, після втрати обох ніг 22 роки живе з протезами. Нині він став підтримкою для військового Володимира Бойчука, який втратив кінцівки на війні і вчиться ходити з новими протезами.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
«…і я подумав: це кінець»
Після закінчення Київської семінарії і висвячення о. Іван удостоївся похвали ієрархів за невтомну кількарічну душпастирську діяльність у Київській області. Йому пропонували залишитися на фінансово дуже привабливій парафії в «царському» селі, де мешкали відомі політики й бізнесмени, проте він повернувся на рідне Прикарпаття. Тут йому довірили старовинну церкву св. архістратига Михаїла у Глушкові. На парафію отець доїжджав із селища Чернелиця, де мешкав із дружиною Галиною та доньками Людмилою і Світланою.
Ніщо не віщувало біди. Та 1 січня 2001-го, незадовго до 35-річчя о. Івана, йому зателефонував священник Дмитро Стефанюк , котрий не міг добратися до Чернелиці, і попросив виїхати йому назустріч кіньми. О. Іван вирушив у дорогу, але знялася хуртовина, коні по черево провалилися в болото, священник набрав повні черевики льодяної води, кінцівки ніг примерзли до взуття. «Спираючись на коліна й лікті, я повз, а куди – один Бог святий знає, – розказує о. Іван. – Почало темніти. Вибився із сил і зрозумів: це кінець. Помолився востаннє і попросив: «Прийми, Господи, мою душу».
Але через добу його знайшли, лікарі змушені були ампутувати ноги. Довелося заново вчитися ходити.
«Мені, крім ніг, мали ампутувати й руки, обморожені на 85 відсотків, – каже священник. – І тут, вочевидь, уже втрутилося Боже провидіння. Бо руки почали відходити. Поважні професори дивувалися: за своєї практики такого зцілення ніколи не бачили. Може, казали, це сталося тому, що я своїми руками багато разів тримав чашу під час Богослужіння. Нині деякі пальці трохи покручені, але роблю ними все, як до трагічного випадку».
– Він життєрадісна людина, а тоді мав великий відчай, – пригадує дружина Галина. – Все повторював: «Лишай мене, ти молода». – «Якщо хотіла тебе здорового, – казала йому, – то тепер і хворого». Коли його привезли після операції, думав, одну ногу відрізали, а як глянув, що дві, то сльози горохом котилися. Я його заспокоювала, що все буде добре. Так і сталося…
Хворі та залежні отримують рятунок
Через вісім місяців, відколи став на протези, священник взявся до служби в церкві. Хоча мало хто вірив, що він взагалі буде жити. Як каже Галина, важко йому, коли в один день служба (є моменти, що треба вклякати на коліна), похорон, вінчання, хрестини, а ввечері – репетиція в клубі, тоді ноги болять. Але на біль не зважає: тріснула шкіра – з протеза вилив кров, зціпив зуби і знову йде. Якщо дозволяється ходити 2 – 3 години на добу, то отець лише кілька годин відпочиває. «Бачили б ви, як він на весіллі танцює!» – каже дружина.
Галина бідкається лише, що протези, які слід міняти кожні півтора року, коштують близько трьох тисяч євро. Якби не пожертви і парафіян, і зовсім незнайомих людей, було б сутужно. Священник щиро вдячний усім благодійникам, молиться за них. А ще – допомагає людям у їхніх тілесних бідах і душевних негараздах. Як каже, у їхній церкві архістратига Михаїла є благодать. Тож4 читає Євангеліє над недужими, молитви на всяке прохання – і багатьом стає легше.
– Їдуть до нас у Глушків звідусіль. Була пара із Запоріжжя, мала сімейні проблеми, – пригадує священник. – Одна жінка зайшла у церкву на палицях, а після третього читання вийшла без них. Приводять дітей зі страхами, а також тих, які великими ще мочаться. З Криму мати привозила сина, він дуже любив випити – тепер телефонують і дякують за рятунок. Хлопчина зі Львова з моста кидався, а тут спасіння знайшов.
Окрім того, о. Іван диригує церковним хором, співає у відомому на весь район квартеті «Явори».
– Те, що я пережив, допомогло глибше зрозумів суть слів Ісуса Христа: «Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною». Кожному випадають певні випробування – комусь легші, комусь важчі – які Бог дасть. І за те треба Йому дякувати. Подолавши їх, людина по-іншому цінує радість життя, красу дарованого нам світу, – каже священник Іван.
Ірина Світляковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
