Більше від сотні селян згуртувалися, аби щомісяця передавати на фронт цілий бус допомоги для бійців
Коли бачиш, скільки всього зробили заради Перемоги ці жінки, чоловіки, діти, думаєш: і де береться стільки сил у цих простих людей? Як їм вдається віднаходити стільки коштів, якщо багато хто з них живе на мізерну пенсію? Але недарма кажуть: що у світ посилаєш, те тобі повернеться сторицею. Ось і жителі Дубівської громади творять добро, дарують любов і натомість отримують підтримку навіть із віддалених куточків світу. Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
По хатах сушать і печуть, на шкільних машинках шиють форму
– Наша робота розпочалася ще з перших днів повномасштабної війни, – розповідає секретар Дубівської сільської ради, що в Ковельському районі Волині, Ольга Копанчук. – Із нашої громади дуже багато чоловіків пішло до війська (зараз уже більше від двох сотень мобілізованих). Нам потрібно було їх зібрати, а тоді ж нічого не було. От ми й почали у шкільній майстерні шити розгрузки, плитоноски, форму, потім додали термобілизну, флісові кофти.
Тканину, розповідає 49-річна Ольга Павлівна, купували за зібрані від небайдужих людей кошти. Із викрійками помагала землячка, яка проживає в Києві та працює модельєром. Вона ж, до речі, допомогла купити оверлок.
У холодну пору року волонтери з Дубівської громади готують і передають хлопцям на фронт вареники і пиріжки. Завжди перед великими святами стараються потішити захисників чимось домашнім і смачненьким.
– У мене син уже рік воює. То він не раз казав: «У нас, мамо, є все. Але так хочеться домашнього4 тепла». От ми і стараємося хлопцям передати частинку дому, – продовжує Ольга Копанчук. – Торік перед Різдвом напекли їм домашніх ковбас. Дівчата наготували навіть салатів – «Шубу» та «Олів’є».
Бійців, коли не завжди є можливість щось поїсти, дуже виручають енергетичні батончики – суміш із горіхів, меду, сухофруктів, насіння льону і кунжуту, що їх передає на фронт Дубівська громада.
Так само на прохання військових уже більше від року волонтери виготовляють борщові набори. Одного такого достатньо, аби зварити 10 л першої страви.
– Люди звозили овочі з усього району, – продовжує Ольга Копанчук. – А наші жінки вже розподіляли між собою роботу. Одні мили овочі. Другі чистили, нарізали, терли. Треті – сушили. Четверті фасували в пакетики. Хлопцям так сподобався смак борщу й легкість його приготування в польових умовах, що в нас тепер ці овочеві набори готують ледь не цілодобово.
Коли жінки почали на ФБ-сторінці Дубівської громади показувати результати своїх старань, знайшлися добрі люди, які допомогли придбати промислову сушарку на 20 решіток. А ще одні люди подарували саморобну, але теж хорошу сушарку. І що ви думаєте, вигадали дубівські трудівниці? Почали в’ялити м’ясо! Бо таким чином воно легко транспортується, довго зберігається та смачно потім готується.
– Але ми й на цьому не зупинилися! – усміхається Ольга Павлівна. – Один місцевий благодійник власним коштом придбав для нас автоклав. Це обладнання дозволяє так готувати страви, що вони можуть у спеціальних алюмінієвих реторт-пакетах зберігатися до пів року. Минулого тижня ми відправили на фронт першу партію приготовлених в автоклаві кручеників із картоплею, голубців та м’яса з рисом. Тепер чекаємо відгуків хлопців. Бо знаю, коли вони відправляються на позиції, з нормальною їжею велика проблема. Сподіваюся, наші страви припадуть бійцям до смаку.
Найменші волонтери – дошкільнята, найстаршим уже під 80-т
Зараз, із настанням холодів, жіночки в’яжуть бійцям теплі вовняні шкарпетки.
– В нас навіть була акція «Розпусти шарфа – зігрій ніжки бійця». Бо ж де набрати стільки ниток? То люди, хто який мав в’язаний одяг, жертвували, щоб тільки нашим захисникам було на фронті тепліше – і в ноги, і на серці, – згадує Ольга Копанчук. – Є в нас бабуся, років під 80-т, то вона плете такі круглі килимки, щоб військові могли підстеляти собі й не сидіти на холодному.
А найменшенькі волонтери Дубівської громади допомагають плести маскувальні сітки:
– Вони приходять із мамами. Долучаються, в кого як виходить. Буквально минулого тижня ми передали на фронт 50 метрів маскувальних сіток, – провадить Ольга Павлівна. – Ще з минулого року налагодили виробництво окопних свічок. А загалом чого ми тільки не возили: буржуйки, намети, колеса.
Торік, щоб якнайбільше передати до Різдва гостинців, громада обмінювала на донати ялинкові прикраси та м’які іграшки, виготовлені власноруч.
– Як стартували з тим марафоном на початку листопада, то аж на Різдво фінішували, – пригадує Ольга Копанчук . – Наші сувеніри їхали і до Німеччини, й до Америки. Бо люди читали про нас у соцмережах, бачили, як ми стараємося, і теж хотіли долучитися до хорошої справи.
Похоронивши сина-Героя, жінка помагає його побратимам
Серед дубівських волонтерів кого тільки немає – школярі й пенсіонери, бухгалтери, вчителі, вихователі, пекарі, бібліотекарі, посадові особи місцевого самоврядування, підприємці й фермери… Люди настільки самоорганізувалися, що в кожному селі (а їх у громаді десять) є своя група активістів. Тож Ольга Копанчук розсилає керівникам груп повідомлення, що потрібно робити, а ті вже на місцях організовують роботу серед односельців.
– Наприкінці листопада ми відправляли на передову завантажений допомогою бус. Усе зібрали – а на пальне грошей не вистачає. Бо ми розвозимо допомогу в багато точок, проїжджаємо десь три тисячі кілометрів, тож на соляру треба тисяч 15 гривень. Написала я людям, пояснила. І буквально за добу ми зібрали всю суму. Знову пишу, дякую людям і плачу. Бо від їхньої доброти, від того, як Бог нам помагає, не можу стримати сліз.
Серед тих, хто підтримує волонтерські ініціативи, – не лише жителі громади, а й ті, які мешкають за десятки тисяч кілометрів від рідної Ковельщини.
– Є в нас земляк. Давно виїхав до Америки. Але йому досі болить душа за Україну. Побачив, скільки наші люди всього роблять для фронту – і переслав тисячу доларів. Ми відзвітували за кожну копійку – він через трохи знову пересилає гроші, – наводить один із численних прикладів Ольга Копанчук . – Але найбільше, мабуть, розчулила мене жіночка з нашої громади. Її син воював, героїчно загинув. У вересні його похоронили. Але ця розбита горем мама знайшла в собі силу дбати про чужих синів, як про рідних. Бо всі вони зараз боронять нас. Ця жінка нав’язала вовняних шкарпеток, склала їх у картонну коробку й підписала своєю рукою: «Дорогим Захисникам! Перемоги! Хай вас Бог береже від усякого зла. Молюся, чекаємо. МАМА…»
Дорогі читачі! Ви теж можете або долучитися до добрих справ Дубівської громади, або організувати таку ж роботу у своєму місті чи селі. Бо Перемога не настане сама собою – за неї має боротися кожен із нас.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
