В ім’я України ризикувала життям своїх дітей, а кремлю не скорилася навіть в обмін на звільнення з тюрми
Сьогодні ми схиляємо голови перед тими українками, які під носом в окупантів переховують поранених українських бійців. Адже, не дай Боже, кацапи виявили б військових ЗСУ, розстріляли б на місці всіх – і воїнів, і тих, хто їх рятував.
Але такий героїзм українки проявляли завжди. Тож сьогодні наша розповідь – про Ольгу Ільків. Жінку, яка не лише ризикувала собою, щоб переховувати головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича. Жінку, яка була однією з чотирьох в СРСР, котрі відмовилися перед московськими окупантами покаятися у своєму служінні Україні, - пишуть у газеті "Твій вибір".
Переховувала головнокомандувача УПА
Ольга Ільків народилася 1920 року у Стрию на Львівщині. Спочатку її виховували дідусь і бабуся. А в 14-ть дівчинка переїхала до Варшави, де жила її мама.
Під час навчання в Українському інституті для дівчат у Перемишлі Ольга стала членом молодіжної скаутської організації «Пласт». Коли Львів був захоплений німцями, українці вирішили скористатися моментом і проголосили Акт відновлення української державності. Але Гестапо невдовзі арештувало Степана Бандеру, нацисти стали ловити інших членів ОУН. Тож 20-річна Ольга, рятуючись від переслідувань, утекла до Житомира, де влаштувалася на залізницю.
Та працювати для України дівчина не перестала3. Працюючи на залізниці, діставала квитки на потяги й передавала їх українським підпільникам, вербувала людей, створюючи жіночу мережу ОУН.
У 23 роки, в розпал Другої світової, Ольга одружилася із земляком – керівником стрийського проводу ОУН Володимиром Ликом. 1946-го в пари мала народитися дитина. Тож Ольгу попросили: мовляв, із маленькою дитиною зможеш створювати видимість звичайної сім’ї, а насправді – переховувати одного з командирів УПА.
Відмовити Ольга не могла. Тож разом із мамою та подругою (теж зв’язковою УПА) переїхала до села Княгиничі на Івано-Франківщину й там у приміщенні колишньої пошти облаштувала житло зі сховком.
Фіктивне весілля і народження дитини
Засекреченість була такою, що спочатку Ользі навіть не назвали імені людини, яку вона має переховувати. Вночі до хати прийшов чоловік – ним виявився головний командир УПА Роман Шухевич.
За легендою, у хаті проживали лише жінки, вони були кравчинями та мали вести звичайне життя у селі – готувати їжу, прати й вивішувати у дворі, шити одяг. Але за закритими фіранками у конспіративному помешканні все було інакше – вони мали фіктивні документи, кодові імена і паролі на випадок загрози. Так, Роман Шухевич отримав жіноче ім’я Марійцуня, щоб ніхто в селі не почув, що тут живе чоловік.
У будинку був таємний бункер під підлогою, на вхід до якого висипали картоплю. Ще один сховок для Шухевича був за стіною. Вночі до них приходили охоронці й зв’язкові. Ольга їздила до сусідніх сіл по продукти й водночас виконувала завдання зв’язкової Шухевича – отримувала гроші, передавала записки, організовувала інші конспіративні квартири.
Шухевич керував підпіллям, а ще – багато читав, допомагав жінкам по господарству, викладав їм англійську.
«Шухевич був чоловік простий. Любив жартувати. За всім пильнував, у всьому мав бути порядок, але атмосфера у помешканні була дуже дружня, – згадувала потім Ольга Фаустинівна. – Ми часто балакали про історію і долю України, тут друкували статті й щодня робили зарядку. А ще тут одного разу3 святкували весілля – Ольга Ільків фіктивно побралася з охоронцем Шухевича Любомиром Полюгою, який теж мав фальшиві документи. Все для того, щоб зберегти конспірацію і пояснити в селі той факт, що жінка була вагітною, а в хаті, за легендою, чоловіки не жили.
Били і труїли, щоб видала побратимів
Наприкінці 1947-го до рук радянських окупантів потрапила зв’язкова, яка могла видати місце перебування Романа Шухевича. З конспіративного житла у Княгиничах всім його мешканцям довелося тікати. Ольга Ільків продовжила діяльність у підпіллі, але Романа Шухевича з того часу більше не бачила.
За кілька місяців вже на іншій конспіративній квартирі Ольга народила ще й сина. Але тато-повстанець не встиг його побачити – навесні 1948-го загинув.
Після цього Ольга з мамою та дітьми запланувала переїхати на Донбас та створити там центр ОУН. Роман Шухевич надіслав листа, в якому підтримував її ідею переїзду на Донбас, щоб у повстанців і там були свої люди.
Перед від’їздом, у березні 1950-го, Ольга, щоб попрощатися з подружками, поїхала на конспіративну квартиру до Львова. А там на неї вже чекали пси КДБ. Під час арешту жінка мала при собі ампулу з отрутою і папірець із адресою іншої підпільної квартири. Щоб не розсекретити побратимів, з’їла папірець. А проковтнути отруту не встигла. Тож катувань було не уникнути.
У львівській тюрмі на Лонцького 30-річну Ольгу били, труїли, не давали спати. До в’язниці забрали маму та сестру. А сина та доньку повезли в різні дитбудинки, змінили дітям імена й жінці сказали, що більше ніколи їх не побачить.
Вже у в’язниці Ольга дізналась, що в березні 1950-го під час перестрілки загинув і Роман Шухевич…
Дітей побачила аж через 14 років
Через два роки слідства українку звинуватили в участі в антирадянській банді, засудили до 25 років ув’язнення та відправили відбувати покарання до іркутської області.
Під час допиту один зі слідчих назвав нове прізвище її дітей – Бойки. Тож через рік перебування в тюрмі Ользі вдалося відправити листа до одного зі львівських дитбудинків. І директорка закладу на свій страх і ризик відписала ув’язненій листа, повідомивши: діти знайшлись.
Того ж 1953-го умер кат України, Сталін. Справи бандерівців почали переглядати. Тим, хто покаявся, зменшували тюремні строки чи й узагалі відпускали на волю. Але Ольга не змогла. Бо це б означало зрадити Україну. Тож вона стала однією з чотирьох жінок у всьому СРСР, які відмовилися покаятися.
Московські окупанти тримали жінку за ґратами аж 14 років. За цей час померла її мама Розалія. А діти так і лишилися в інтернаті.
«Коли мама вперше прийшла до нас провідати, вона була в темному тюремному одязі, з мішком, де були її речі. Вигляд у мами був не дуже, бо ж із тюрми. Нам було навіть трохи соромно», – згадував потім син Володимир.
На той час діти вже були майже дорослі. Виховані в інтернаті, вони мусили звикати до мами. Мешкати у Львові, щоб бути біля дітей, Ользі було важко. Їй не давали прописки, а через це – ні роботи, ні грошей. Спочатку жінка влаштувалася санітаркою, потім працювала двірничкою. Лише з часом змогла отримати кімнату і забрати до себе дітей.
Згодом пані Ольга закінчила вечірню школу у Львові, працювала в історичному музеї, а після здобуття Україною Незалежності почала розповідати про підпілля.
6 грудня 2021-го душа Ольги Ільків полинула до побратимів на небеса. І скільки мільйонів їх там – українців, які душу й тіло поклали за нашу свободу... Але кожен із них, упевнена, підтримує нас у боротьбі за Україну і допомагає нищити московських нелюдів.
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
