Нині Євген Ісаєв радіє життю і, як і раніше, продовжує захищати Батьківщину на сході України. І це після всього, що йому довелось пережити. Молодий чоловік родом з Запоріжжя. Демобілізувався із строкової служби перед самою війною. А коли вона розпочалась – повернувся в рідну частину, аби боронити Україну від ворогів. Улітку 2014 року під Зеленопіллям, що на Луганщині, йому, десантнику, відірвало стопу, посікло руки і ноги.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
– Тоді підрозділ нашої бригади отримав наказ прибути у вільний табір українських військових в Зеленопілля, – розповідає боєць. – У той час один із бронетранспортерів вийшов з ладу, в іншому трапилось коротке замикання. Було враження, наче сама доля нас попереджує про майбутні біди. На місце призначення ми прибули пізно ввечері. В лісопосадці, як могли, ми замаскували нашу техніку і лягли спати. Одного ранку, десь о пів на п’яту, прокинулись від страшного гуркоту…
Вибух за вибухом. Горіло все, що тільки могло горіти. Я став за деревом і заховав тіло та голову. А ось руки і ноги не поміщалися. Коли один із снарядів впав неподалік, шквал осколків і вибухова хвиля накрили мене. Дерево, за яким я стояв, розбило навпіл, однак воно врятувало мені життя. Мені відірвало ліву стопу, посікло руки і ноги. Плюс – переломи, контузія. Одне слово, на мені не було живого місця. Ворог обстрілював і нас, і тих, хто намагався прийти на допомогу. Тож евакуювати поранених вдалося лише через 13 годин.
Дві доби чоловік був без свідомості в обласній клінічній лікарні імені Мечникова в Дніпрі. Опісля його спеціальним літаком транспортували у військовий госпіталь у Вінниці. А далі одна за одною були операції. Лікарі видалили з тіла чоловіка чимало осколків. Однак, як мінімум, 30 і досі в ньому. Частина з них застрягли біля вен та артерій, і тому виймати їх вкрай небезпечно. Опісля лікарі Центру стопи розробили для військового зручний протез.
– Після виписки я поселився у Вінниці і познайомився з волонтерами, які допомагали нашим пораненим бійцям, – розповідає пан Євген. – Згодом вступив до Донецького національного університету на факультет психології. Вирішив стати медиком-тактиком. Пройшов спецкурс з домедичної допомоги і повернувся в ряди Збройних сил України. Нині активно навчаємо бійців. Мені дуже шкода, що тоді, в 2014 році, в мене не було потрібних знань. Жертв під Зеленопіллям точно було б менше.
Свого часу Євген познайомився з Ігорем Гембою – добровольцем «Правого сектору», з якими брав участь в «Іграх нескорених». Саме він розповів про новий вид спорту. І Євгену стало настільки цікаво, що вирішив навчитися плавати на SUP-дошці.
– Мені видали дошки для початківців, – ділиться спогадами чоловік. – Її ширина була десять сантиметрів. Разів 15 я з неї впав, поки навчився тримати рівновагу. Однак згодом зрозумів, що протез не перепона і плавати з ним я обов’язково навчуся. І навчився.
А влітку цього року виборов третє місце на змаганнях за звання кращого спеціаліста з тактичної медицини серед парамедиків ЗСУ. Змагалися 20 бойових медиків-фронтовиків з усіх родів військ. Умови були максимально наближеними до бойових. Евакуація поранених, бомбардування, обстріли – все, як на війні.
– Я завоював третє місце в особистому заліку, – каже пан Євген. – Звісно, приємно! Та понад усе я хочу, аби закінчилась війна в Україні. Щоб наша держава стала вільною, сильною, а життя її громадян – комфортним і щасливим.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
