«Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання…»
На початку 2016 року тоді ще 22-річна Оля Бенда з Вінниці підписала контракт на службу в армії. А перед цим пішла від чоловіка, який панічно боявся повістки і постійно переховувався від воєнкомів. Тоді їхньому сину було 1,4 року. Оля – з багатодітної сім’ї (всього семеро дітей, – авт.), але мама підтримала рішення доньки служити і погодилася доглядати за її малюком.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
Після розподілення у військові частини четверо дівчат із Вінниччини, серед яких була і Оля, потрапили у 72 ОМБр, у перший батальйон, який згодом дислокувався в Авдіївці. На той час Оля стала старшим кухарем, розподіляла продукти на позиції і відповідала за склад. Потім відбулася ротація поварів, і вона потрапила у першу роту. Постійні обстріли на передовій її не лякали – навпаки: з’явився ще більший азарт служити. Тут, у першій роті, вона і лишилася, і однією з причин такого рішення став військовий Олексій.
Кохання під дулами автоматів і трагічний день
Спочатку вони просто перекидалися поглядами. Приглядалися одне до одного. Він завжди намагався не впустити можливості допомогти гарненькій кухарці. Навіть повертаючись з наряду, брався допомагати їй на кухні. Завжди готував їй, втомленій, каву. А одного дня просто запропонував жити разом. Так пара оселилася в одній кімнаті. Із 29 січня по 3 лютого 2017 року бригада вела важкі бої в районі промислової зони міста Авдіївка. Нашим бійцям вдалося вибити проросійські формування з позиції Алмаз у сірій зоні. Тоді загинули багато військових, в тому числі капітан Андрій Кизило. Це були важкі втрати для бригади…
А 14 травня 2017 року стало доленосним і для самої Олі. Того дня вона прокинулася о шостій ранку від вибухів. Заспокоїла себе, що вони далеко, і знову задрімала. У кімнаті була сама, оскільки Олексій того дня був на позиції. Хвилин через десять знову пролунала вибухова хвиля. Снаряд влучив біля будинку. Дівчину підкинуло до стелі. Отямилась вона, уже сидячи на підлозі. На місці вікна лишилася суцільна діра, а вхідні двері заблокувало ліжком. Оля почала звати на поміч. Тоді почався другий «вихід» снарядів. Швидко лягла на землю, аби її не зачепило. Коли падала – пригадує, права нога була під нею, а ліва – витягнута уперед. Снаряд розірвався за сантиметрів двадцять від лівої ноги. Дівчина знепритомніла. А перед цим у голові промайнуло: «Ну все, більше я не прокинуся…»
– Але я таки отямилася, знову почала кричати, і цього разу на мій крик прибігли хлопці. Якимось чином я перелізла через ліжко. Вчепилася одному з побратимів, Сократу, за шию, він взяв мене на руки і запитав: що болить? Я відповіла, що нога, і знову знепритомніла. Отямилася, уже коли мене винесли на вулицю. Я побачила свою ліву стопу і коліно, і це мене дуже заспокоїло, бо я подумала, що все нормально. На ногу мені натягнули турнікет, все затягнули, і мені здавалося, що вона ціла. Приїхала «швидка», і мене забрала. Як виявилося потім, ногу відірвало нижче від коліна, а внизу стопа трималася лише на шкірі і венах, які дивним чином не розірвалися, – розповідає наша героїня.
Спочатку молоду жінку привезли в медзаклад в Авдіївку. Оля постійно просила, щоб врятували їй ногу. Увели наркоз, і вона заснула. А коли прокинулася, була уже в лікарні у Покровську. Пригадує, постійно відчувала тепло лівої ноги. А коли їй стало дуже гаряче, попросила медсестру, аби та поправила їй ліву ногу. «Яку ліву ногу?» – перепитала та, і при цьому розкрила ковдру. Тоді Оля побачила, що її у неї вже немає…
– Я почала дуже плакати. Не могла збагнути і «переварити», чому так. Я ж думала, що в мене просто поранення в ногу. Трішки заспокоївшись, я попросила телефон, подзвонила мамі і сказала, що в мене все добре, просто немає шматочка ноги. Потім зателефонувала Олексію, – продовжує Оля.
«Так, немає ноги, але я ж не за ногу тебе покохав»
Коли вона набирала номер коханого, він уже мчав у лікарню. Щойно дізнався, що сталося, одразу написав рапорт на відпустку, і гайда до неї. Оля мовчки чекала коханого, підсвідомо була готова, що він не захоче бути з нею «такою». А він приїхав і кинувся її обіймати. «Нічого не змінилося у моїх почуттях до тебе. Так, немає ноги, але я ж не за ногу тебе покохав», – вмить розсіяв усі сумніви дівчини Олексій. І це були не просто красиві слова. Він підтвердив їх, коли більше від місяця, день у день, без сну і відпочинку, доглядав за нею, робив уколи, вчив заново самостійності, носив на руках. Боявся лишити її навіть на хвилину. Навіть коли у Київ приїхала навідати Олю її мама (дівчину літаком доправили у столичний медзаклад, – авт.), вона мало не силою відправила «зятя» додому, бодай помитися і відпочити. Однак не минуло і дві години, як він повернувся назад у лікарню. «Не можу я удома, – сказав він тоді (Олексій – із Києва, – авт.). Ця потужна моральна підтримка і палка любов коханого стали основним, через що Оля не втратила жаги до життя. Навпаки: вона хотіла робити усе і одразу – ходити, бігати, і просто – радіти життю на повну!
На Різдво вдруге стала мамою
У грудні 2017 року пара узаконила свої стосунки. Обоє не хотіли пишного торжества, тож просто тихенько розписалися. Олексій тоді якраз приїхав у відпустку. На той момент Оля вже забрала свого сина у Київ, влаштувала у дитячий садочок. Цікаво, що в грудні 2016 року вони почали зустрічатися, а в грудні 2017 року одружилися. Молода сім’я живе у Києві. Голова сім’ї звільнився з лав армії і тепер увесь свій час приділяє коханій і синові, який, до речі, безмежно його любить і називає татом. А ще Олексій досі носить кохану на руках, та уже в тилу – варить їй каву…
– Я не почуваюся якоюсь неповноцінною з протезом. Я бігаю, керую автомобілем, катаюся на роликах. У мене три протези: один для ходьби, інший для купання, третій – на який мені збирали гроші усією країною, спортивний. На ньому я змогла здійснити свою мрію – знову стати на ролики, – ділиться радістю молода дружина.
А в березні 2018-го Олю обрали найкрасивішою жінкою Збройних сил України. Також вона стала єдиною дівчиною з 42 тисяч (!) учасників Марафону морської піхоти США, яка пробігла його з протезом на нозі. Марафон морської піхоти Marine Corps Marathon за участі українських воїнів відбувся у Вашингтоні у 2019 році. 10 кілометрів шляху вона подолала на протезі!
А Різдво цього року для неї стало особливим. Вона вдруге стала мамою! У подружжя народився синочок. І тепер Ольга – мама-ветеран, яку направду можна назвати легендарною українкою і гордістю нашої країни.
«Можна сидіти вдома і жалітися, а можна піднятися з колін і рухатися далі навіть без ноги», – нехай ці її слова стануть стимулом кожному з нас ні за яких обставин не опускати рук і твердо йти до своєї мети.
Ірина Бура
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
