Люди

Тільки закінчив молитися – грабіжники повернули всі гроші

Тільки закінчив молитися – грабіжники повернули всі гроші

Анатолій Ліщук у свої 84 роки займається скандинавською ходьбою, 25 років не їсть м’яса, робить «ластівку» на одну і другу ногу, присідає 40 разів і харчується лише кашами, фруктами та овочами. Якщо є змога, ходить у Червонограді, де нині мешкає, на стадіон на тренажери.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Анатолій Ількович все своє життя відчуває біля себе Божий захист. Ще в ранньому дитинстві, коли йому було чотири роки, він захворів на менінгіт і лікар сказав: «Хлопця може врятувати тільки Бог!» Батьки були віруючими, ревно молилися, щоб Толик видужав.

– Був початок війни, ми жили тоді в селі Топилище Локачинського району, – пригадує Анатолій Ліщук. – Мене завезли в районну лікарню на лікування. Трішки полікували – і німецький лікар, що мене лікував, раптово кудись зник. І мене, недолікованого, привезли батьки додому. То були тяжкі часи – хотілося дуже їсти.

Пам’ятаю, як мама зварила компот, а ягоди витягла і дала мені їх з’їсти. Мама плаче, і я плачу. Вона – бо дитя голодне, а я – бо дуже їсти хотів. Важко було в школі, бо я був кволеньким, хворобливим. Пам’ятаю: заходило сонце, і мені здалося, що на небі два сонечка. «Тату, а чого на небі два сонечка?» – питав я. «То від голоду, сину, тобі так здається», – відповів батько.

1939-го прийшли перші совєти. Не легше було і тоді. Анатолій закінчив 7 класів. Влітку ходив босоніж, а восени – в маминих туфлях. Усі сміялися з нього. Але що вдієш, як нема у що взутися.

– Хоч і соромно було від насміхань, але я все переніс, – каже Анатолій Ількович.  – Пам’ятаю, пішки 20 км ходив до Іваничів по хліб. Ішов всю ніч,  щоб удосвіта зайняти чергу за буханкою. Як ставав, так нікуди не відходив (навіть у туалет), бо назад у чергу не пустять. А тоді давали хліб на вагу (1 буханець і скибочку). Скибочку з’їдав одразу, бо дуже хотів їсти. Ще раз ставати в чергу за другою буханкою не було сенсу (хліб швидко розбирали). То ми, наче похоронна процесія, йшли за фірою, аби купити ще одну буханку.

Одного разу, навесні, 12-річний Анатолій повертався з Іванич зморений. Щоб трішки відпочити, поклав під голову торбину з двома буханцями хліба і приліг на сонечку.

– Проснувся – а торбини з хлібом нема. Іду додому впорожні, а люди вже донесли батькам, що мене обікрали, – розповідає Анатолій Ількович. – Ну, думаю, вже получу. Але…

Батьки тоді не сварили дитини: знали, що назад не вернеш. Тільки на душі у хлопчика було дуже гірко…

– Я нічого не значу в цьому світі. Але мене Бог ніколи не залишав, був зі мною поруч і виручав завжди. Коли було мені 16-ть, то пів року тягали по тюрмах, бо я віруючий, суботник. Погрожували 20 роками тюрми у Сибіру, де такий мороз, що як плюнеш – плювок стає кісточкою. Фізично мене тоді не били, а катували морально (не давали спати). Хоч був не засуджений, а вже посадили в Ковельську тюрму (місто в географічному центрі Волинської області, – авт.).

А по документах ув’язнили 16-річну дитину, нібито за грабіжницькі розбої бандою (якої насправді ніколи не було!). Поселили хлопця в камеру із двоярусними нарами. Анатолій від знемагання впав із верхнього ліжка і втратив свідомість. Облили холодною водою. Отямившись, хлопець написав заяву, що оголошує смертельне голодування. Опісля його перевели у таку камеру, де можна було тільки сидіти.

– До мене тоді підсадили грабіжника-солдата, – пригадує чоловік. – І він почав мені розказувати, як грабував магазин у Нововолинську. А, виявляється, що мене посадили за грабіж того ж магазину, який обікрав солдат! Я почав голосно стукати у двері камери, щоб почула охорона. Двері відчинили, я розказав, що зі мною сидить грабіжник, і мене перевели в іншу камеру. Вже не допитували, я припинив голодування.

Одночасно із Анатолієм сидів у Ковельській тюрмі його батько. Чоловікові дали 6 місяців, бо на суді заступився за сина і заявив, що його дитина ні в чому не винна.

– Якось мама зварила курку, яку їй дали люди за шиття одягу. Повезла вона нам із батьком ту смакоту. Але  дорогою курка від спеки засмерділася. І мама не з’їла, і нам не дісталося, – зітхає оповідач.

Згодом хлопця викликав начальник тюрми і по-батьківськи лагідно сказав: «Ви звільняєтесь!» Дав спеціальний дуже важливий папірець з гербовою емблемою (як паспорт), сказав, щоб Анатолій розписався, і пообіцяв нікому нічого не розповідати. Ще й на дорогу дав три карбованці. Вийшовши з тюрми, Анатолій пішов у ресторан і добряче пообідав, стратив усі гроші, що й не було за що заїхати додому. Сів у поїзд у куточку вагона з Ковеля до Червонограда і їде зайцем. Підходить ревізор і питає: «Молодой человек, ваш билетик?»

– Я  сказав, що їду з тюрми (був у куфайці в травні), і він дав мені спокій. Так приїхав я в Іваничі, зійшов з поїзда і 20 км до Топилищ ішов додому пішки. Надворі темна ніч, я біг всю дорогу. Підійшовши до хати, постукав у вікно. Мама злякалась, бо думала, що прийшли робити обшук. Аж тут я…

Несолодко було у житті Анатолія Ліщука, але всюди з ним був Бог. Навіть тоді, коли чоловік зняв у банку свої шахтарські заощадження і його перестріли грабіжники.

 – Я ішов додому парком, – пригадує оповідач. – Підходять до мене два молодики і кажуть: «Ми загубили гроші, а ти  їх знайшов. Показуй і не опирайся, бо ми не жартуємо!» Витягують у мене всю суму, а я давай молитися: «Господи! З чого я буду повертати Тобі десятину, як мене пограбували?» Тільки я закінчив молитися, як грабіжники потиснули мені руку і кажуть: «На тобі твої гроші – ти хароший парєнь!»

Згадуючи гірке минуле, нині, каже, Анатолій Ліщук, живе щасливо: має сина і дочку, чотирьох онуків і шість правнуків. Чоловік усім розказує про Бога і веде здоровий спосіб життя: не їсть м’яса, а лише овочі і фрукти, каші, займається скандинавською ходьбою. У свої 84 роки робить «ластівку» на обидві ноги і може присісти 40 разів.

Дідусь дякує Богу за всі милості, блага і щедроти, якими наділив його Господь. І старість свою на поріг не пускає!

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ! 

Галина Оліферчук

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: львів, Життя
В тему