Люди

Про вплив телефонів на психіку учнів, трагедію заробітчанських дітей і вчительські секрети

Про вплив телефонів на психіку учнів, трагедію заробітчанських дітей і вчительські секрети

Алла Мельник ось уже 42 роки працює вчителем початкових класів у Луцькій гімназії № 14 ім. Василя Сухомлинського і про своїх учнів знає часом більше, ніж їхні батьки.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Чи дуже з покоління в покоління змінюються школярі?

– Ви навіть не являєте, наскільки! Але це закономірно: діти – обличчя суспільства, віддзеркалення сім’ї. Тож, коли ми, дорослі, змінюємося, коли життя йде шаленими темпами, коли світ заполонили цифрові технології, це не може не відобразитися на наших дітях.

Навіть узяти ЗМІ. Колись, у радянську добу, в нас усюди лунала пропаганда партії та комуністичних досягнень, людей тримали в дуже вузьких суспільних рамках – і діти тоді з острахом висловлювали власні думки – боялися покарання чи суспільного осуду. Сучасні ж учні відриті, щирі, що в них не запитай – завжди поділяться своїми міркуваннями.

Єдиний мінус – що не завжди школярам вдається розуміти межу між відкритістю і вседозволеністю. Хоча батьки й діти мають бути друзями, втім це не повинно переходити у панібратство. При цьому діти не повинні боятися дорослих, але це не дозволяє їм лаятися на вулиці. Тобто повага до старших завжди має лишатися.

Якщо в сім’ї батьки вживають нецензурну лексику, а старші хлопці у дворі негарно поводяться – дитина з них братиме приклад. А чи реально педагогу витягнути школяра зі світу негативу?

– Реально. Але до цього процесу треба обов’язково долучати батьків. Буває, телефоную та розповідаю мамі з татом за проблему. Є можливість – запрошую до школи, щоб поговорити віч-на-віч.

Дуже хороший результат дають родинні свята, куди учень приводить маму, тата, бабусю з дідусем. Здавалось би – нічого особливого, але я підбираю давні притчі, дуже повчальні розповіді Василя Сухомлинського, які змушують дорослих проаналізувати власну поведінку і стосунки в сім’ї. Неймовірно, але половина школярів майже нічого не знає про бабусь і дідусів: яке їхнє прізвище, де проживають, ким працювали.

У мене навіть був випадок, коли учень із батьками повернувся після родинного свята додому, хлопчик із мамою діляться враженнями, а тато мовчить. Вони його і так, і так хочуть розворушити – мовчить. А за деякий час приходить та й каже: «Я каюсь у своїх гріхах…» Уявляєте?..

А часто стається, що саме з Вами, а не батьками чи друзями, дитина ділиться сокровенним?

– Постійно! Особливо коли є випадки домашнього насилля. Нерідко дитина навіть плаче, бо не в змозі змінити ситуацію. Тоді я пробую окремо поговорити з мамою, окремо – з татом, щоб їхні сімейні розбірки не травмували дитини.

Хоча трапляються і курйозні моменти. Один хлопчик підійшов на перерві: «Алло Олексіївно, в мене дуже захворіла мама. Її постійно нудить, вона не може дивитися на їжу. Я дуже переживаю», – і плаче, сльозами заливається. Так що (усміхається, – авт.) іноді саме вчителька першою дізнається про поповнення в родині.

У багатьох сім’ях нині батьки на заробітках. Відразу видно таких школярів?

– Ви знаєте, відразу… Бо хоча бабусі віддають онукам усю свою любов та увагу, але діткам навіть фізично не вистачає маминого тепла. Вони часто приходять на перерві до мене, туляться, обіймають, постійно діляться: «А мама дзвонила», «А мама скоро приїде», «А мама подарувала». Бувають моменти, що дитина розповідає і плаче. Бо відсутність батьків їй дуже важко витримувати.

Зараз учні масово «хворіють» на залежність від ґаджетів. Як це впливає на їхні здоров’я, психіку, на успішність?

– Звісно, в сучасному світі мати телефон чи планшет – це нормально. І якщо дитина пів години проведе в ґаджеті – це не страшно. А от коли вона з ранку й до ночі там «залипає» і не відомо, наскільки «дорослу» інформацію отримує, – це дуже небезпечно. Такі діти замикаються в собі, їх не цікавить життя навколо, в них погана техніка читання і тяжко дається написання творів.

Якось я запитала першокласників: «Яке дерево зеленіє взимку?» І вони знаєте, що сказали? «Береза»! Це означає, що сучасні діти не вміють бачити природу, цінувати її красу. Тому я б радила батькам: ходіть із доньками і синами на прогулянки, водіть їх у парк, спілкуйтеся. Бо якщо нічого не міняти, то зовсім скоро люди стануть схожими на роботів.

Та й фізичне здоров’я школярів дуже страждає від ґаджетів. От у мене в класі 33 учні, але немає жодної стовідсотково здорової дитини! У багатьох погіршений зір. Більшість старшокласників уже мають проблеми з хребтом. Тому в цьому питанні батькам варто бути вкрай пильними.

Чи легко вчителю залишатися цікавим для мегасучасних учнів?

– Насправді не складно – просто треба йти в ногу з життям і знати те, чим цікавляться школярі. Сучасний учитель повинен розумітися на соціальних мережах, мати смартфон, навіть знати героїв мультфільмів, які дивляться учні її класу. Бо інакше він стане дітям чужим, не цікавим, застарілим.

Як мама стикаюся з проблемою: діти не хочуть навчатися, бо не бачать перспективи у знаннях?

– Це проблема нашого суспільства. Адже діти на прикладі рідних чи знайомих переконуються: дуже часто фахівці з вищою освітою їдуть за кордон і займаються будівництвом чи, скажімо, доглядають старших людей.

У такому разі варто наводити й позитивні приклади. Приміром, серед моїх учнів є чимало таких, яким знання і наполегливість допомогли стати успішними та заможними. Одна з учениць викладає в Національному університеті Шевченка. Ще одна, чудово оволодівши іноземними мовами, працює в Лондоні у престижній фірмі з перекладів.  До речі, вона дуже дякувала мені за те, що ще в початкових класах навчилася працювати: «Якби Ви не задали тоді такого темпу, я б не змогла осилити того обсягу знань, які допомогли стати успішною».

І ще додам: батькам не варто вимагати від дитини бути відмінником. Ні! Краще допомогти доньці чи синові вибрати ту сферу, яка до вподоби. А ще – змалечку навчити працювати.

Що є щастя для Вас як педагогині, як жінки і як українки?

– Щастя для вчителя – коли діти здорові й усміхнені. Щастя для жінки – відчувати затишок на роботі та в сім’ї (а я вже щаслива бабуся!). А щастя як українки, і цього побажаю геть усім співвітчизницям, – бути потрібними і належно поцінованими!

Золоті слова! Дякую за чудову розмову

Спілкувалася Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: вчителі, луцьк, Волинь
В тему