Медійниці з окупованого Херсона довелося пройти допити, погрози, ненависть, штучно створені аварійні ситуації, нервовий зрив, аби виїхати на підконтрольну Україні територію.
Їй вдалося вирватися через Крим, російську територію та європейські країни дістатися вільної України. Про це пише НСЖУ з посиланням на видання «Гривна».
Жителька Херсона (назвемо її «Оксана») та її чоловік уже з перших днів захоплення міста росіянами мріяли вирватися з окупованого міста, але зробити цього не могли, маючи хвору літню матір. Тож мусили терпіти всі «принади» окупації: ворожу пропаганду, нахабство загарбників, арешти знайомих за необережно сказане слово, економічну скруту.
Коли мати померла, Оксана з чоловіком, відзначивши її 9 днів, почали збиратися в дорогу. Виїхати безпосередньо на підконтрольні Україні території зараз дуже важко, тож вирішили добиратися кружним шляхом – через окупований Крим, російську територію, країни Балтії та Польщу. Зібрали речі й документи, купили 15 тисяч рублів (їх як раз вистачило, щоб дістатися Європи), надали автомобілю трохи «нетоварного» вигляду, аби зменшити шанси на його перетворення в окупантську «zетку»…
Антонівський міст на той час було вже пошкоджено, тож рушили через вузеньку греблю Каховської ГЕС, перед якою утворилася велика «тягнучка». Звідти – в бік окупованого Криму, на «кордоні» з яким офіцер ФСБ влаштував Оксані допит тривалістю в 2,5 години. Жінку, яка працювала в галузі медіа, здивувало, наскільки багато її особистих даних накопичилося в російських спецслужбах. Змусили ставити підписи під якимись документами. На щастя, хоч до її чоловіка-«роботяги» особливих запитань у окупантів не виникло.
Як тільки виїхали з Криму (де херсонські номери – не дивовижа) на російську територію, відразу відчули наслідки масованої пропаганди і вияви ненависті до українців. А потрібно було проїхати понад 2000 кілометрів, аби дістатися кордону з країнами Балтії. Оксана автомобіль не водить, зате чоловік – не просто водій, а досвідчений автогонщик. Це й урятувало родину від кількох ДТП, які активно провокували російські водії на не дуже дорогих авто, «прикрашених» великою літерою «Z». Один раз троє в комуфляжі на «Ниві» наполегливо махали руками, щоб Оксанин чоловік зупинив авто, і навіть пробували йти на таран… Разом із тим, працівники поліції до машини з українськими номерами не виявляли жодної уваги.
На шляху від Чорного до Балтійського моря довелося двічі ночувати. Перший раз ночівлю надав житель одного з придорожніх сіл, вірменин, вдруге заночували в невеличкому кемпінгу.
Найближчою балтійською країною є Латвія, але там на кордоні накопичилося десятки машин із українськими номерами (переважно з Донецької та Запорізької областей), а росіяни пропускають лише по 12 на добу, та й то не щодня. Для багатоденного очікування – жодної інфраструктури. Хтось порадив їхати на естонський кордон, де пропускають краще.
Справді, на кордоні з Естонією, до якого довелося проїхати ще 200 кілометрів, черга виявилася меншою. Зате російські прикордонники проводили огляд дуже ретельно, пропускаючи через сканер кожну окрему річ. Після тригодинного огляду – ще один 2-годинний допит у працівника ФСБ. Допит, як і перший, супроводжувався погрозами і залякуваннями. «Одне зайве слово, – згадує Оксана, – і все могло закінчитися трагічно»… Дякувати Богу, нервовий зрив у неї стався вже при естонських прикордонниках. Але ті все зрозуміли і зайвих питань не задавали.
На кордонах з країнами Євросоюзу – Латвією, Литвою та Польщею – для херсонського екіпажу був «зелений коридор».
«Я дуже добра людина, усі знають, що ніколи нікому зла не бажала. Але після цієї подорожі щось зламалося. Ненавиджу! – каже Оксана про російських окупантів. – А ще дуже-дуже вже скучила за домівкою…».
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
