Переможниця шоу «Танці з зірками» волинянка Анна Кареліна дала відверте інтерв'ю

Волинянка Анна Кареліна розповіла про те, як потрапила до шоу "Танці з зірками", які складності долала і чому навчилася на проекті.

У неділю, 29 листопада, відбувся суперфінал п'ятого сезону головного танцювального шоу країни "Танці із зірками". Переможцями стали Артур Логай та Анна Кареліна. І якщо зірка актора Артура Логая вже сяяла яскраво після серіалу "Моя улюблена Страшко", то зірка 27-річної Анни Кареліної загорілася саме на проекті "Танці із зірками".

Журналісти "1+1" зустрілися з Анею після суперфіналу і поговорили про танці в її житті та про її життя на "Танцях із зірками": коли та як займалася танцями, як потрапила на шоу, чи були падіння на репетиціях підтримок, який улюблений танець і образ сезону, що було найскладнішим на проєкті та в чому секрет успіху.

Коли та як займалася танцями

Танці – це взагалі мрія моєї мами. Вона дуже хотіла танцювати. Але за часів її юності було складно знайти таку можливість, та й було не так престижно. Дідусь мамі сказав: "Це не професія, будеш учителем". І мама втілила свої мрії в мені: віддала мене на танці у 4 роки.

У 9 класі я покинула заняття танцями. Це було пов’язано з тим, що я з маленького містечка, в якому якщо твій партнер пішов з танців, то знайти йому заміну дуже складно. Після спільних тренувань роками та яскравих турнірів це був стрес для мене. Я почала грати у футзал (міні-футбол). Мама спокійно відреагувала на зміну занять: "Це твій вибір, ти просто подумай, чим ти хочеш займатися і що ти хочеш у житті". Мама на своєму прикладі добре розуміла, що тиск у цьому випадку не виправданий.

Згодом мене запросили до збірної України з футзалу і гострішим стало питання вступу до вузу через спортивні перспективи. Я зробила вибір на користь Університету Культури, бо хотіла виступати на сцені у концертних шоу. Пам'ятаю, як було непросто здавати вступні через перерву у танцях. Довелося швидко надолужувати та зміцнювати свою технічну базу. Мені дуже пощастило, що серед усіх тих абітурієнтів, котрі з дитинства постійно займалися бальними танцями, в мені побачили потенціал. Дмитро Дмитрович Базела, Мирослав Євгенович Кеба, Максим В'ячеславович Бевз повірили в мене: «Вона працюватиме і танцюватиме». Ось тому я зараз тут.

Я почала вибудовувати танцювальну кар'єру та відвідувати турніри, але не було матеріальної можливості рухатися у бік авторитетних всесвітніх чемпіонатів – поїхати на Blackpool, на UK. Зрештою, я зрозуміла, що потрібно заробляти та почала укладати контракти на виступи. Це було чудово: ти мандруєш, щодня займаєшся улюбленою справою і при цьому заробляєш. Японія – одна з перших країн, де я працювала за контрактом. Два роки поспіль. До речі, разом із Льошою Базелою (партнер Lida Lee у цьому сезоні — прим. авт): ми й навчалися разом, й разом їздили танцювати бальні програми.

Моє знайомство з проектом «Танці з зірками» сталося минулого року, коли я працювала хореографом. Починала з постановок для Alyona Alyona. Мене також запрошували як хореографа для постановок Сергія Мельника, Сергія Танчинця. Побувавши за лаштунками цього свята танцю, я чітко усвідомила, що хотіла би вийти на паркет як учасниця. Але, звичайно, трохи сумнівалася в собі: чи зможу, чи вистачить сил, наскільки я підходжу до участі. А моя мама не сумнівалася! Коли вже розпочався кастинг на «Танці із зірками» у п'ятий сезон, вона одразу сказала: «Давай спробуємо». І подала за мене заявку!

КАСТИНГ

Це був один із найприємніших кастингів, бо те, що робить Олена Коляденко – це магія для мене. На тебе не дивляться зверху вниз у дусі «а ну покажи, що ти можеш». Тебе навпаки спрямовують, підтримують, з тобою працюють в одній зв'язці. Це так круто! Попрацювати з Оленою Коляденко – це мрія будь-якого танцюриста. Пройшовши кастинг, я одразу зрозуміла, що буде «вау», бо ця людина віддає всю себе процесу.

Я пробувалась у парі з Ванею Люленовим і з Фаготом. Ваня зрештою вибрав Яну Цибульську, а з Фаготом ми як танцювальна пара через зріст не склалися: він дуже високий, а я просто дріботіла поряд.

З Артуром Логаєм одразу стався "коннект". Я відчуваю людей з першої зустрічі, розуміючи, "моя" людина чи ні. Перша зустріч із Артуром була у залі, де він тренувався до цього вже дві години. Він одразу з усмішкою голосно сказав «привіт», і я зрозуміла, що це «мій» за відчуттями партнер. Потім, коли він танцював з іншими партнерками, пробуючи рухи в парі, то несвідомо повертався до мене і ніби шукав схвалення. На якомусь інтуїтивному рівні ми одразу склалися як пара.

ПРО ТАНЦІ ТА ТРУДНОЩІ

У Артура найпроблемніша річ – це робота з вагою, із центром тіла. У латиноамериканській програмі центр тіла знаходиться над стопою. У Артура вага часто йшла на п'яту. У цьому головна складність: він сам собі заважав танцювати, через це знижувалася швидкість. Це такий нюанс, який спочатку людина не відчуває, а коли ти починаєш працювати і тренуватися, то розумієш, наскільки це важливо.

Румба нам давалася найважче. Ми навіть із хлопцями-професіоналами радилися, частково з Антоном Нестерком (партнер Джамали у цьому сезоні – прим. авт.). Справа в тому, що для партнера це найскладніший танець, тому що румба по лініях більш жіноча в партії, у сповільнених стегнах і на веденні. У румбі є поняття «овербалансів» – це коли партнерка стоїть не «у своїй вазі» (зміщений центр тяжкості – прим. авт.), а трохи відтягнута від партнера, на якого і лягає весь баланс пари. Плюс каблук, плюс повільний ритм, і ти маєш дуже чітко контролювати свою вагу. Це складно не тільки для зірки, а й мені, танцівниці, бо якщо партнер тебе десь не проконтролював у балансі, танець «сиплеться».

Артур має такий темперамент, що йому квікстеп заходить на "ура". Іншим хлопцям цей танець дається складно. Я пам'ятаю емоції учасників проекту минулого року: для багатьох цей танець через технічну складність – жах та трагедія. Коли я ставила наш квікстеп, то зробила сильні ритмічні фрагменти: зі збивками, з синкопами, без пауз на розгойдування. Мені хотілося, щоб Артур станцював "турнірний" квікстеп на максимумі своїх можливостей.

Найкоротший час, за який ми поставили танець – 2 дні. То був джайв. Ми вивчили "базу" за пару годин. Артур мав зйомки і ми тільки в четвер почали вчити «кікі», якісь базові кроки, фігури. І у п'ятницю ми почали ставити номер.

Найдовше тренування було перед півфіналом – до пів четвертої ранку. Ми готували 8 танців. Це був найскладніший тиждень.

Не було такого, що ми перегорали емоційно на шоу, тому що ти ніколи не знаєш, коли підеш. І коли починаєш тиждень, розуміючи, що він може бути останнім, ти не даєш собі шансу видихнути. Якщо ти хочеш дійти до фіналу та показати результат, то розслабитись складно.

Наш переломний момент у шоу – це румба. Ми трохи просіли на енергетичному рівні. Але контемп нас вирівняв. Контемп, я вважаю, в принципі нашою "фішкою", частково через підтримку.

У мене було правило: я не дивилася номери інших учасників на генпрогоні або перед виступом. І не дозволяла Артуру. Тому що несвідомо починаєш порівнювати: надумувати, що в тебе гірше чи краще. Ти маєш бути сконцентрований на своєму завданні.

Зараз можу сказати, що з танців інших пар мені дуже сподобалася самба Льоші Базели та Ліди Лі у стилі родини Адамсів. Такий номер я хотіла б станцювати. У Діми Кадная мені практично всі номери подобалися. Там була така драматична пристрасть, як я люблю. Аргентинське танго, особливо. Ми, до речі, так його й не станцювали, на жаль.

ПРО УЛЮБЛЕНИЙ ТАНЕЦЬ У СЕЗОНІ

Мені важче прожити номери, вибудовані на задирливих веселощах. Це не мої за відчуттями емоції. Як, наприклад, канкан на першому ефірі. Я більше про драму чи бойовий дух. Дуже люблю танго та пасодобль. Це мої танці за темпераментом.

За емоційним забарвленням пасодобль на другому ефірі – це найбільш "наш" танець. Цей номер був для мене дуже значущий, якийсь особливий. Він не схожий на інші ще й тим, що Олена Коляденко поставила дуже цікаве завдання. Яким зазвичай є пасодобль? Різким, чітким, жорстким. А ось Олена написала мені: "Аня, я хочу від тебе ніжний пасо". У мене кипів мозок, я не розуміла, що мені робити, як мені зробити пасодобль ніжним. Я поставила фрагменти хореографії, прийшла до неї і почула: "Аня, все круто, але ніжність має бути не в хореографії, а в тобі". І мене пронизало від цього: як просто, і як геніально. Я ніколи не думала, що якщо "підмішати" в пасодобль ніжні емоції – вийде настільки красива картинка. Ми танцювали цей пасодобль під дуже душевний та ніжний трек «Люди» гурту «Бумбокс» і це було на розрив.

Це мій улюблений танець цього сезону. Цей номер був про особисту історію Артура та Жені (дружина Артура Логая — прим. авт). Я прожила це у танці. І розплакалася насамкінець від краси стосунків, від важливості підтримки в парі, від того, яка це праця. Я проходила подібне у своєму житті і добре розуміла, як це "прожити" на паркеті.

ПІДТРИМКИ

Для кожного танцю свої підтримки. Немає такого, що ти можеш однакові підтримки гармонійно зробити і в джайві, і в румбі. Правильно додати підтримку в номер – це теж мистецтво.

Падіння і в кадрі, і за кадром жодного разу не було. Я взагалі не переживала з цього приводу. Я довіряю Артурові. Ось, наприклад, на останньому ефірі, на контемпі ми робили в повітрі обертання, а руки мокрі – почала зісковзувати моя рука. Артур одразу, не думаючи, підхопив другу.

Коли ми танцювали з Катериною Кухар і останньою була підтримка, де я підлітала в повітря і «пірнала» вниз головою, то я переживала тільки за те, щоб правильно зробити елемент зверху, і випадково не потрапити коліном Артуру в голову.

На репетиціях були різні курйози. Наприклад, смішний момент, коли я вдарилася ногами в стелю, яка виявилася занизькою для таких репетицій. Артур казав, що я, як кішка, почала чіплятися ногами та руками буквально за повітря. Але навіть у цій ситуації Артур мене зловив.

ПРО КОСТЮМИ

Я віддаю перевагу "закритим" костюмам з довгим рукавом, високим горлом. Можливо, мені так комфортніше на психологічному рівні – я почуваюся захищеною.

Моє "кохання" – це фіолетовий костюм на джайв. На другому місці – комбез із останнього виступу.

Величезне "дякую" стилістам каналу 1+1 – для мене кожен костюм на мільйон. Мені завжди подобалися наші образи.

ПРО ФАНТАСТИЧНІ НОГИ

Такі м'язи у мене завдяки заняттям міні-футболом та легкій атлетиці. Якщо чесно, то я навіть колись комплексувала з цього приводу, бо у дівчат були ніжки такі витончені, тоненькі, а в мене підкачані через біг та футбол.

До вступу в університет в мене було дуже погано зі стопами в плані танцювальних параметрів. Я розуміла, скільки в мене роботи і скільки я маю зробити, щоб вийти на рівень зі своїми одногрупниками, які з дитинства у бальних танцях постійно. У них на це було півжиття, у мене два роки. І я не "вилазила" із залів. Я йшла з університету об 11 вечора. Такі ноги – це все виснажлива праця у залі.

ЩО ДАЛА УЧАСТЬ У ПРОЕКТІ

Я стала сильнішою емоційно. Це нелегкий шлях. Така "гарна" картинка щонеділі протягом 13 тижнів – це важка праця, майже добова. Це важко і морально через величезну відповідальність, і фізично, тому що тіло іноді невблаганно дає тобі сигнали: «я втомилося».

У мене так вийшло, що я, після дитячих турнірів, переступивши перехідний вік, одразу потрапила у дорослі (через те, що після 9 років покинула танці - прим. авт). Коли я себе "вибудувала" у свідомому віці та приходила на турніри, я не усвідомлювала до кінця, хто я. Мені завжди здавалося, що я та маленька дівчинка, яка нарешті продовжує танцювати. Досі я живу із цим синдромом самозванця. За це мене сварив Артур, бо я завжди хотіла більше, краще: «Аню, та похвали себе, хоч би один разок!». Цьому я зараз навчаюсь і навчалася на проекті – прощати собі свої помилки. Я перфекціоніст, який мав мало часу, а хочеться все встигнути.

Відкриватися публіці мені було легко. Коли ти не граєш роль, а проживаєш – це кайф. Коли ти готовий віддатись своїй справі – це на радість.

На вулиці не впізнають (посміхається), мабуть через грим на виступах. Багато хто думає, що я вища, ніж насправді. На проекті я танцювала на туфлях із каблуком 8.5 см. Мій зріст – 161 см.

Після перемоги я сумувала, бо це свято завершилося. Мене якось Артур запитав, чи я хочу виграти. Я сказала, що мені важливо не виграти, а не пропустити жодного тижня. Я хотіла дійти до фіналу, щоб прожити це сповна.

СЕКРЕТ УСПІХУ

Артур завжди знаходив потрібні слова. Ми добре відчували одне одного. Іноді можна було щось і не озвучувати. І хоч ми обидвоє запальні, проте швидко відходимо.

Мене, якщо щось і злило, то моя власна оцінка: мені здавалося, що я десь не дотиснула, не додала, не продумала. Спочатку Артур сприймав це на себе, але потім я пояснила, що до нього у мене немає претензій. У нього так само було в свій бік: він часто думав, що в нього не виходить і через це він мене підводить. Навіть тут у нас були переживання більше за партнера, аніж за себе.

Перед тим, як вийти на паркет, ми налаштовувалися, обіймалися, щоби стати енергетично цілим. Це дуже важливо в парі – ти не можеш пройти цей шлях сам по собі.

Ми перемогли, напевно, тому що люди вірили в нас і вірили нам, відчували нас справжніх, ми не намагалися нічого нав'язати, просто чесно тренувалися в парі. А люди завжди відчувають щирість. Без цього все інше не працює.

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.