10 Липня 2020
Новини

За опір московським окупантам п’ятеро загинули, а двоє відсиділи в тюрмі 20 років

За опір московським окупантам п’ятеро загинули, а двоє відсиділи в тюрмі 20 років

Ще зовсім недавно цього села не було навіть на карті України. Бо його з карти, з історії, з пам’яті намагалися стерти радянські окупанти. А все тому, що саме в селі Вовчому на Львівщині діяла одна з останніх в Україні повстанських криївок. У ній аж до 1948 року переховувалися семеро патріотів, які чинили спротив «червоним катам».

Тож нині, коли 24 червня в Москві Путін влаштовував парад із нагоди 75-річчя з часу окупації Союзом європейських країн, ми згадаємо героїв України, чию справу продовжують внуки та правнуки, стримуючи ворога на землях Донбасу, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

 

На три церкви – одна вулиця

Посеред мальовничих Карпат, у місці, де бере свій початок річка Дністер, розкинулося село Вовче, перша згадка про яке датована 24 червня 1519 роком.

Хоча  в селі близько 500 дворів, але офіційно Вовче має лише одну вулицю – Центральну. Всі ж решта зберігають лише давні назви: Млаки, Постріш, Круг, Горбок, Каплички тощо.

Окрім давніх вулиць, гордиться село і трьома старовинними храмами. Один із них – Введення Пресвятої Богородиці – споруджений із дерева ще 1680 року. Діє в селі дерев’яний храм ДмитріяСолунського із 1890 року. А ще є капличка святих Петра й Павла, де з 18 ст. молилися німецькі колоністи.

Проте 1941-го до Вовчого прийшли інші німці – зі зброєю, з брехливими обіцянками дозволити Українську самостійну соборну державу, яку було проголошено 30 червня 1941-го.

Нацисти чи совєти – однаково загарбники

Селяни проте швидко збагнули, що всі ці обіцянки – не більше ніж загравання нацистів із місцевими жителями. А відтак представники Турківського проводу ОУН підпільно озброювалися, в лісах проходили навчання, і чинили опір спершу німецьким окупантам, а з 1944-го – і радянським.

Частину повстанців совєти заарештували ще у воєнні часи. А після 1945-го організували широкомасштабні заходи, аби повністю ліквідувати українське підпілля.

Звісно, на обіцянку більшовиків здаватися, аби взамін уникнути тюрми, вояки ОУН не приставали. Не лякали їх навіть погрози вислати на каторгу всіх, хто є родичем повстанців. Навпаки, повстанці вбивали окупантів-енкаведистів, ризикували життям, аби тільки «викурити» з карпатської землі «червону заразу».

На жаль, сили були не рівними. Та й частина місцевих переходила на бік совєтів. Тому борців за вільну Україну рано чи пізно спіткала розплата. Так вийшло і з криївкою в урочищі Завалина.

 

«Здавайтеся – і вам дарують життя»

Один із селян Вовчого поласився на гроші й розповів більшовикам, що посеред лісу під мохом замаскована криївка, де переховуються семеро бійців ОУН. За зраду «стукач» отримав 700 карбованців – по 100 за кожного з вояків. Служба безпеки ОУН згодом дізналася про це, і невдовзі тіло «стукача» вже висіло на вербі обабіч дороги. Проте свою чорну справу «іуда» встиг зробити.

6 січня 1948 року перед святвечором енкаведисти оточили криївку. На той момент, як і обіцяв «стукач», під землею перебувало сім повстанців віком 35 – 40 років. Двоє – із села Вовчого (керівник боївки Семен Цебак на псевдо Старий та Лук’ян Степовий на псевдо Степовий). Решта п’ять – зі Львова та Івано-Франківська: Григорій Стефанко – Муха, Чайка, Дир, Сян, Гордій. Двоє з них, до речі, навчалися у Віденській та Празькій військових академіях, служили в австрійському війську, а потім свої знання та досвід спрямували на боротьбу з радянським окупантом.

Перш ніж розгромити криївку, більшовики влаштували переговори: прив’язали за ноги одного із сільських парубків та вниз головою опустили в середину криївки крізь викопану діру. Парубок передав повстанцям: «Здавайтеся – і вам дарують життя». Та вояки і цього разу дотрималися життєвого гасла: «Воля України або смерть».

Кому смерть, а кому – тюрма

Збагнувши, що живими їм звідси не вийти, повстанці знищили всі документи, облили нафтою продукти, аби не дісталися ворогу. «Помолімося, браття», – сказав Муха, який був священником. Хлопці востаннє звернулися до Бога, і Муха промовив: «Ви чиніть, як вважаєте за потрібне, а я буду стрілятися».

Разом зі священником пішли із життя його бойові побратими Чайка, Гордій і Дир. Тим часом більшовики напустили у криївку газу та підірвали. Під час вибуху решту троє повстанців спробували вирватися з лап ворога, та марно. Сян прорвав одне коло оточення, та його скосила ворожа куля. А ще двоє бійців потрапили в полон.

Усіх вояків – і мертвих, і живих – привезли до Вовчого, загнали на центральну площу села місцевих жителів і наказали назвати прізвища та імена повстанців.

На відміну від інших сіл, де більшовики глумилися з тіл загиблих, у Вовчому «совєти» дозволили поховати повстанців. А двох живих засудили на довічне перебування за ґратами.

Аж через 20 років, за хрущовської відлиги, повстанці повернулися до отчого дому. Тільки вже не до рідного Вовчого, а в село Середа. Таку назву село отримало, бо саме співробітник НКВС Середа «заслужив» за боротьбу з «контрою» честь увіковічнитися у назві легендарного населеного пункту. І тільки за незалежної України повстанському селу повернули давню назву – Вовче.

…Усі 50 літ, що минули від часу розправи над бійцями УПА, місцевий люд боявся розповідати молодому поколінню правду про боротьбу з радянськими окупантами. Але нині правду знають, а героїв України вшановують. На місці зруйнованої криївки нащадки загиблих повстанців поставили хрест із написом: «Понад усе вони любили Україну. Пам’ятаймо і оберігаймо свою державу!» А цього літа Дмитро Себій, який виріс у Вовчому й нині мешкає на Волині, встановить разом із однодумцями гранітний пам’ятник для пошани українських героїв.

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: історія, львів
В тему