22 Серпня 2019
Новини

Іловайський котел та 121 день полону не змусили донеччанина залишити передову

Іловайський котел та 121 день полону не змусили донеччанина залишити передову

До того, як узяти до рук зброю, Ігор Нагорний був студентом Донецького національного політехнічного університету. Потреби ховатися від повістки навіть не мав, адже мешканців Донецької та Луганської областей не призивали до війська. Проте в 19 років хлопець усе залишив і пішов добровольцем на фронт.

Найменша помилка – і ти «200-й»

– Та в нас тоді, влітку 2014-го, всі були добровольцями, – розповідає Ігор на псевдо Економ. – Наймолодшим бійцям – по 18 років. Найстаршим – по 60 і більше. В батальйоні «Донбас», де я служив, люди зібралися дуже різні: фінансисти й учителі, будівельники, лікарі й успішні бізнесмени. Всіх об'єднувала спільна мета – захистити свою землю від ворога.

Особливо вирізнявся серед добровольців Марк Паславський – американець із українським корінням. Мільйонер, власник великої компанії в США, кадровий офіцер збройних сил США, він брав участь у Революції гідності. Серед перших записався рядовим у батальйон «Донбас», хоча був чи не найбільш досвідченим серед військових. А після кожного бою він збирав бойових побратимів, аналізував тактичні плюси та мінуси й учив виживати на війні.

– Боїв і справді було тоді чимало. Ми звільняли Миколаївку (це біля Слов'янська), Артемівськ, Попасне, Лисичанськ. Останнім об'єктом улітку 2014-го став Іловайськ, – пригадує Економ. – Перший раз ми ввійшли до міста 10 серпня. Понесли великі втрати і змушені були відступити. Вдруге ввійшли в Іловайськ 18 серпня. Місто було залізничною колією розділене на дві частини: одна – українська, інша під ворогом. Коли ми перешли колію та посунули на ворожу територію, почалися запеклі бої. Щодня було багато вбитих і поранених. І так тривало аж до 29 серпня.

Саме в ті серпневі дні загинув і Марк Паславський: він прикривав відхід наших військових на мосту, в нього поцілив осколок гранати і поранення виявилося смертельним.

– Щоб не впадати у відчай чи страх, я старався не думати про смерть побратимів. Навпаки, намагався зосередитися й робити якомога менше помилок, аби не опинитися в списку «двохсотих», – зізнається Ігор.

Хоча в тих екстремальних умовах люди дуже змінювалися. Хтось, від кого й не очікували, поводився, як справжній герой. Той, на кого покладалися, вчиняв, як боягуз. Дезертирство теж траплялося.

Замість «зеленого коридору» – дорога до пекла

– Переломним стало 29 серпня. Саме того дня командування України та Росії домовилося: ворог дає нам «зелений коридор», щоб вийти з кільця. Наші війська вирушили кількома тисячними колонами. Ми розуміли, що перетворилися на живу мішень. Але далеко не всі були готові, що по нас почне гатити важка артилерія, – зізнається Економ.

Коли ВСЕ почалося, здавалося, це не реальність, а кадри з якогось фільму-апокаліпсису. Люди, машини, шматки тіл, земля, кров, пил, дим, вогонь, крики – все змішалося в смертельній круговерті. Кожен рятувався, як міг.

– Усіх моїх командирів на той момент повбивало. Я з усіма, хто лишився живий, опинився в найближчих будівлях. В ту мить по нас відкрили з окопів вогонь ворожі танки й кулемети, які мій побратим Бугор ліквідував упродовж п'яти годин. Ми не раз вступали у близький бій. Дивилися в очі ворогу – пацанам 19 – 25 років. На жалість не було часу. Бо на війні як: якщо не ти – то тебе. Тому стріляли без роздумів. І врешті взяли ворога в полон, – відтворює Ігор Нагорний події 5-річної давності. – Коли все трохи стихло, ми дізналися: полонені – громадяни Російської Федерації. Вони прекрасно знали, що пішли війною на Україну та вбивають її громадян. Проте міф про «все мы братья» розвіявся, щойно військовим пообіцяли зарплату в декілька тисяч доларів, квартиру і «стаж» рік за три.

Та довго балакати не довелося. Невдовзі українські військові запропонували російській стороні полонених в обмін на дозвіл евакуювати наших поранених.

А невдовзі Ігор Нагорний разом із побратимами сам опинився в руках ворога.

– Спочатку нас тримали просто серед поля, де замість води були кавуни. Далі нас передали ватажку терористів Моторолі, який завіз нас у приміщення донецької СБУ. Через декілька місяців ми опинилися в Іловайську. Нас утримували в підвалах. Годували перловкою. Хто мав поранення – надіятися міг хіба що на свій молодий організм. Бо ті «смотрящі» самі були голі-босі, – продовжує Ігор. – Ворожі військові, які періодично приїжджали з передової, ставилися до нас адекватно. А от усяка «штабна шелуха» – ті так: катували, били, тиснули психологічно. Час від часу мене викликали на допит. Місцева «гопота» намагалася мене зламати. Хоча, наприклад, росіянин проводив допит, то навіть пальцем не зачепив, бо яку цінну інформацію міг знати я – 19-річний солдат?

У полоні ворога Ігор провів 121 день. Витримати цей період, зізнається, було не просто. Приходили моменти відчаю. І не стільки від тортур чи жахливих умов утримання, скільки через невідомість, каже Економ:

– От уявіть: ти сидиш у камері день, два, три, десять, сорок – і повна інформаційна прострація. Ти не знаєш: що там, на свободі? Яка ситуація на передовій? Україна тримає оборону чи ні? Кожен день нам, полоненим, вливали дезінформацію: мовляв, ми нікому не потрібні, Україна нас кинула, перемога за Путіним і подібні нісенітниці.

З часом ситуація почала прояснятися. З?явилися перші звільнені. Самого Ігоря звільнили аж за четвертим разом. І то, каже боєць, він до останнього не вірив, що полон – у минулому.

Проте 28 грудня це сталося: Ігор Нагорний разом із побратимами побачив синьо-жовтий стяг і вже не сумнівався: він – у своїх.

На відміну від багатьох військових, Ігор не просив часу на реабілітацію, не шукав психологів чи мирної роботи, щоб забути жахіття війни. Ні, єдине, чого він прагнув, – помсти. Помсти за всіх побратимів, яких уже ніколи не зустріне, не почує, не запитає: «Як справи, браток?»

Тому вже 2 січня 2015-го, відновивши документи, солдат Економ знову йде до війська та вирушає до Дебальцевого, де буквально за три тижні замкнеться ще один смертоносний котел.

«90% жителів Донбасу своєю батьківщиною вважають Росію»

За тих п'ять років, скільки Ігор Нагорний зі зброєю в руках боронить Україну, ситуація на фронті змінилася кардинально. З одного боку, каже боєць, армія озброїлася, армійці мають необхідне спорядження. Але все менше лишається у Збройних силах патріотизму, зізнається Економ:

– Таких, як я – ідейних добровольців, – лишилися одиниці. А переважна більшість – це, як ми їх називаємо, заробітчани. Вони підписують контракт, аби мати стабільну зарплату, пільги, землю, житло. Є такі, хто йде до війська, щоб заховатися від банківських кредитів чи інших проблем цивільного життя. Для нас, ідейних, абсолютно не прийнятними є псевдоперемир'я і здача територій, де за кожен метр квадратний була пролита кров.

На запитання, яким же чином повернути українську територію і завершити війну, боєць каже:

– Зі зброєю в руках іти в наступ! Але станеться це не раніше, ніж коли цього захочуть самі українці. Ви подивіться на результати останніх виборів. Схід і Південь підтримав тих політиків, через яких ми втратили Крим, частину Донбасу й через яких тисячі хлопців у землі… Я сам із Донеччини, тому знаю: як би добре не було в Україні, 90 процентів  жителів Донбасу все одно хотітимуть приєднатися до Росії. Бо саме Росію вважають своєю батьківщиною.

І така ситуація має логічне пояснення. Голодомором 1921 – 1923, 1932 – 1933, 1946 – 1947 кремлівська влада винищила майже все корінне населення Центральної та Східної України, опустілі села та міста заселила росіянами, всі ці роки аж до наших днів вела пропаганду про братів-росіян і карателів-бандерівців, під час Революції гідності поставила на українцях тавро «укрофашисти», через телевізор, радіо й газети дотепер розповідаючи про «розіп'ятих хлопчиків у білих трусиках». А місцеві ковтають це інформаційне лайно і з лютою ненавистю сприймають Україну та українців.

– Але я вірю, що зазомбованих російською брехнею людей ставатиме все менше, – каже Ігор Нагорний. – І хай не зараз, але з часом, ми все одно повернемо наші Донбас та Крим. Головне – не втрачати віри, не опускати рук і не йти на жодні поступки окупанту.

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Україна, війна, армія
В тему