У Луцьку поки одні визволяли дітей і їхню бабусю з палаючої квартири, інші стояли і знімали на телефони
Обласний центр Волині, 11 вересня. Година – о пів на п’яту вечора. У багатоповерхівці у Луцьку, на Молоді, 10-а, з невідомих причин виникла пожежа. Вогнище займання – у прибудованому коридорі на третьому поверсі.
На той момент у одній з квартир (всього у прибудові 3 квартири, на поверсі – 6, – авт.) були 59-річна Валентина Ігнатенко з онуками: 12-річним Іллею та 9-річним Павлом. Усі їхні спроби вийти із задимленого помешкання були невдалими, а для самої бабусі закінчилися опіками. Викликати пожежних вона не могла, оскільки інвалід 2 групи по слуху (зовсім не чує, – авт.). Ситуацію в свої руки взяв старший із хлопчиків. Саме він набрав потрібний номер і повідомив про біду. А далі, оскільки в чорній від диму невеличкій малосімейці абсолютно не було чим дихати, відчинив вікно на кухні. Усі фактично повисли з нього, ковтаючи свіже повітря. Уже потім Ілля зізнається, що дуже злякався, адже думав, що всі вони можуть заживо згоріти. І поки він щосили кричав про допомогу з відчиненого вікна, густий дим все більше пробирався в помешкання, а вхідні двері квартири почали буквально плавитися від вогню. Здавалося, ще мить – і палатиме вже сама квартира…А вогнеборці, які їхали за викликом про пожежу, за словами мами та тітки потерпілих діток, заблукали дорогою. Прибули лише тоді, коли люди самотужки погасили вогонь.
– В той час я була на роботі. Працюю помічником вихователя у дитячому садочку № 3, який за будинком моєї мами, – розповідає Катерина Колесник, донька постраждалої у пожежі жінки та рідна тітка Іллі та Павлика. – Подзвонила сусідка і сказала, що її син почув, як мої племінники кричать про допомогу. Я чимдуж побігла туди. Виявилося, що горить не квартира мами, а загальний коридор, точніше – прибудова у ньому. Вогонь уже перекинувся на сходову клітку, а пожежу почали гасити сусіди: два чоловіки і кілька жіночок.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Викликали пожежних - потрібно їх зустріти, - коментар ДСНС у Волинській області
З вогнем боролися голими руками
Пожежу приборкували, як могли. Набирали у відра воду, передавали одне одному і так гасили. Один із сусідів вибив ногою палаючі двері прибудови і заливав воду туди. Чоловік навіть отримав опіки обох рук, але мужньо продовжував робити справу далі. Адже він знав, що в одній із квартир є діти. Він категорично проти, аби його ім’я і прізвище згадували публічно, каже, що нічого героїчного не зробив і кожен на його місці вчинив би так само. Хоча, як виявилося, далеко не кожен…
– Деякі сусіди, яким я стукала в двері з криком про допомогу, взагалі не відчиняли мені. Дехто просто мовчки давав відро. А дехто просто стояв на вулиці і споглядав на все, як на виставу. Знімали на телефони. А коли приїхали пожежні, а це сталося геть не скоро, адже вони не повернули у потрібний поворот, тому заблукали, ми уже повністю загасили вогонь. Скільки вони добиралися – точно не можу сказати, але знаю, що приборкували полум’я ми хвилин 10 точно, – продовжує розповідь Катерина.
А по той бік пожежі, у квартирі, старша жінка, добряче наковтавшись диму, почала втрачати свідомість. Рятувати її почали діти – обливали холодною водою. Від вогню повністю розплавилось вічко на вхідних дверях, плавилась і резина між дверима. Попри відчинене вікно, дихати в квартирі ставало дедалі важче…
Із чорного від диму житла бранців евакуювали еменесники. Люди хоч і впоралися з вогнем, визволити постраждалих з помешкань було не просто: їдкий дим не давав змоги дихати, а розпечена підлога – зайти всередину. Вхідні двері до помешкань заклинило від вогню. Між тим, на місце уже примчали три «швидкі» та слідчо-оперативна група. Дітей і бабусю одразу повезли у медзаклади. Валентину Ігнатенко – у міську клінічну лікарню, хлопчиків – в обласну дитячу. Найбільше постраждала старша жінка, адже вона теж взялася гасити вогонь у прибудові, аби вивести дітей. Через це отримала опіки.
Роман Трач, завідувач опікового відділення ЛМКЛ:
– У жінки – отруєння продуктами горіння і легкий опік верхніх дихальних шляхів. Спочатку ми її госпіталізували у відділення реанімації, тепер вона – в опіковому відділенні. Стан її середньої важкості. Загальна площа опіків – 10 відсотків. Постраждали обличчя та верхні кінцівки.
Діти хотіли стрибати з вікна третього поверху…
– Мої діти уже хотіли стрибати з вікна вниз. Але мама їм перешкодила. Наробили б собі біди, – каже матір хлопчиків і старша донька Валентини Ігнатенко – Надія.
На момент, коли сталося лихо, 33-річна жінка вийшла з дому у справах (вона з дітьми проживає разом із матір’ю, – авт.). Менша її доня, Соломія (2,8 року), була у дитсадку. Звістку про пожежу Надії повідомила по телефону сусідка. Шокована почутим, матір бігла додому, не відчуваючи землі під ногами. А коли побачила своїх кровинок і маму у вікні, аж від серця відлягло. Живі, а це головне!
– Коли я прибігла, то побачила таку картину: пожежники уже були на місці, люди стояли біля будинку, дивилися і знімали на телефони. І лише кілька сусідів разом із моєю сестрою гасили пожежу, – згадує події того дня Надія.
Як уже згадувалося, у прибудові, окрім помешкання, про яке йде мова, – ще дві квартири. І на момент пожежі там теж були люди. На щастя, вони не постраждали, чекали на приїзд пожежників на балконі. Займання сталося саме біля дверей помешкання Валентини Ігнатенко.
– Чому так? Чому саме біля квартири, де були діти? – запитую у Надії.
– Знаєте, в прибудові біля наших дверей були картопля у сумці, дитячі іграшки: м’ячі, машинки, макулатура. Це і загорілося. Двері прибудови оббиті штучною шкірою, біля наших дверей – лінолеум. Це все зайнялося як вата. Я думаю, що хтось підпалив навмисне. Ну не мої ж хлопці підпалили! Вони добре знають, що з вогнем бавитися не можна. Того дня у квартиру до сусіда приходили якісь незнайомі чоловіки. Але стверджувати я нічого не можу, бо за руку нікого не спіймала. Сподіваюся, слідство встановить причину, – продовжує матір постраждалих хлопчиків.
Олег Пазовський, головний спеціаліст сектора комунікації Нацполіції Волині:
– За фактом цієї пожежі кримінальне провадження поліцією не розпочато. Висновок експертів: необережне поводження з вогнем, а це не підпал, отже, ознак кримінального правопорушення немає…
Сходова клітка біля квартири, що горіла, і сам загальний коридор та прибудова – геть чорні від недавньої пожежі. Зачепило також четвертий поверх та п’ятий. Наслідки біди ліквідовували працівники ЖЕКу, а саме відновлювали постачання електроенергії. Ймовірність загоряння проводки вони відкидають. Наразі проживати у квартирі родина Олешків не може, там усюди чорна кіптява і їдкий запах. І як повертатися туди після лікарні ще ослаблим дітям та господарці квартири?
– Бігаю по всіх інстанціях, добиваюся, прошу, аби нам відремонтували під’їзд. У ЖЕКу нам сказали, що якщо ми закупимо необхідні матеріали, то вони безкоштовно зроблять ремонт. Будинок старий, люди тут живуть незаможні. Мені грошей теж взяти нізвідки. Я розлучена, і сама виховую троє діток. Колишній чоловік хоч і проживає в Луцьку, навіть у лікарню до них не навідувався. А на лікування мами і дітей щодня йдуть тисячі. Записалася на прийом до секретаря міськради. Вочевидь деякий час доведеться знімати квартиру. Навіть не знаю, як я дам усьому раду, але тішить одне, майно майном, головне – що всі живі, – говорить Надія.
«Я дуже злякався, а братик плакав»
«Додому хочете?» – запитую Павла та Іллю, які за час перебування у лікарні уже звикли до частих походів до них журналістів. У відповідь вони лише зніяковіло знизують плечима. І не дивно. Адже діти ще досі не відійшли від того, що сталося у стінах рідного дому. Надто живі спогади.
– Постійно згадую те, що сталося. Ніяк не йде у мене це з голови. Я тоді дуже злякався, а мій братик плакав, – розповідає старший із хлопців, Ілля. – Тоді бабуся була на кухні, я грався телефоном, а Павлик вирішив йти на вулицю. Відчинив двері, а там – вогонь. Він сказав це бабусі, і вони почали гасити пожежу. Я став дзвонити в пожежну. Дуже боявся, що набираю неправильний номер, бо від переживання все позабував.
Надмірна серйозність Іллі одразу кидається в очі. Дитина у 12 років прислуговує у церкві і неабияк допомагає своїй мамі. І навіть зараз, пригадуючи події того дня, він помітно хвилюється.
– Я дуже кричав через вікно, щоб нас врятували. Злякався за братика і бабусю. Боявся, що ми всі згоримо. Мене після цього ще день трусило. А зараз чомусь болить голова і кашляю сильно, – розповідає Ілля.
Не відійшов від того, що сталося, і Павлик. Він також жаліється на головні болі. Ще, каже, болить ніжка…
Наразі родина постраждалих у пожежі потребує фінансової допомоги небайдужих. І чию позицію займе кожен з нас: тих, хто, ризикуючи власним здоров’ям кинувся визволяти дітей з вогняної пастки, чи тих байдужих зівак, які просто спостерігали за чужим горем і мовчки знімали на телефони, – особисте рішення кожного. Але хтозна, у чиї двері біда може постукати завтра…
Ірина Бура
Номер картки для допомоги потерпілим:
«ПриватБанк»: 4731 2191 0328 1162 (Олешко Надія)
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
