Тарас Чубай розкритикував Верховну Раду, зізнався в нелюбові до Києва та розповів, що для нього гроші.
От запитай у вас «Хто такий Тарас Чубай?», відсотків 70 відповість: «Так це той, який співає «Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна». Правильно! Хоча у творчому доробку музиканта сотні не менш класних пісень.
Тому сьогодні будемо говорити про все, окрім цієї пісні. А зокрема, вивідаємо, який Тарас Чубай батько і що він уміє робити по дому. Розпитаємо, чи минула його ненависть до політиків і чи він досі садив би всіх нардепів на палю. А ще запитаємо, як Тарас Чубай ставиться до українських співаків, які продаються за російські срібняки.
– Тарасе, на Волині Ви виступали енну кількість разів. А от на «Бандерштаті», який проводиться вдванадцяте, Ви – вперше. Чим заманили організатори?
– Просто я багато разів чув, що люди (організатори) стараються з душею цей фестиваль робити і так – по-справжньому. Тому й погодився на запрошення.
«У 30 людина більше вдає із себе дорослу, ніж це відбувається з нею в уже старшому віці»
– Споглядаючи на «Бандерштаті» молодь, яка бачила кров Небесної сотні, і згадуючи молодь, яка голодувала під час Революції на граніті, як гадаєте – чимось ці покоління відрізняються?
– Так, звичайно. Ті, що на граніті, вже постаріли.
– І все?!
– (Сміється.) І все.
– А Ви себе на скільки років почуваєте?
– Ну, не знаю. Я такий, який я є. Якось ніколи не задумувався над роками. Просто частіше, мабуть, відчуваю себе втомленим.
– Ви понад 30 років на сцені. Наскільки змінився Тарас Чубай 1988-го року порівняно з 2018-м?
– (Задумався.) Я не знаю… Думаю, що в 30 людина більше вдає із себе дорослу чи якусь таку зрілу, ніж це відбувається з нею в уже старшому віці. Зараз мені все простіше, все зрозуміліше. Ти вже все знаєш.
– А коли настав період, що Ви вже не мліли від піару і що не прагнете бачити себе з усіх телеканалів?
– Та мені ніколи й не було це потрібно. В тому плані у мене нічого не змінилося. Бо насправді не люблю набридати. Не люблю, коли мене зачасто крутять. Бо цим набивають оскомину. Навіть від власних хітів не шаленію. Бо коли їх постійно виконуєш, втрачається їхній смак.
– Скільки років Ви пробули на сцені, перш ніж сказати собі: «Гастролі – це класно, але сім’я – важливіше»?
– У Вас такі запитання, що я не знаю, що й сказати… (знову сміється).
В гастролі деколи класно їздити. Але коли зачасто й забагато (а в мене це теж було в житті), то тоді вже втомлюєшся і хочеться побути вдома. Артист узагалі відрізняється від звичайної людини: коли йому пропонують кудись поїхати з дому відпочивати, він не дуже охоче на це погоджується. Бо він насправді хоче побути вдома, і саме оце «нікудиневиїжджання» і є для нього найкращим відпочинком.
– А як любите проводити дозвілля?
– Та в мене чудові умови вдома: можна і відпочити, і попрацювати.
«Київ зараз – це просто автомобілі і якась така шизуха тотальна»
– Ви живете в селі під Києвом. А в селі, як відомо, роботи ніколи не бракує. Маєте якісь обов’язки, виконуючи які отримуєте задоволення?
– Мушу сказати, що є великі переваги в житті поза містом. Та я й не люблю бувати в місті, особливо в Києві, яким він тепер зробився. Бо ще в кінці 1990-х – на початку 2000-х він був класним, спокійнішим. А зараз це – просто автомобілі і якась така шизуха тотальна. Тому там не хочеться бувати.
Коли ж ти живеш за містом, у тебе немає там ЖЕКу, який прибере, – тоді ти мусиш купу роботи робити сам. Я сам кошу на тракторі. А оскільки в мене багато землі, то багато й трави росте, і її треба косити.
– Знаю, що господарювати Вам допомагають троє дітей і дружина?
– Так, у мене вже діти понаучувалися фактично всі, і всі вже їздять. Я ще їм повністю не даю кермувати. Бо все-таки трактор – то є трохи складний механізм і небезпечний. Але вже вони потрохи готуються до того, що будуть помагати косити.
– Всі знають, який Тарас Чубай виконавець. Але мало хто знає, який він тато. Як би Ви могли себе охарактеризувати трьома словами?
– Я тато, який не ходить щодня на роботу (сміється).
– …і в наших реаліях це справді велика рідкість!
– …так! І через те, до речі, діти трохи навіть розпускаються. Буває, я десь збираюся. «А ти, – до мене з претензіями, – куди зібрався?» – «У мене концерт». – «Куди? Який концерт?!»
– А яких засад дотримуєтеся у вихованні?
– Та правил як таких у мене й немає. Думаю, я просто нормальний тато: нічого особливого.
– Діти захоплюються Вашою творчістю?
– От цим якраз можу похвалитися. Хоча я нічого для цього не робив. Якось поскидав дітям (а в них є маленькі плеєри) багато різної музики (зокрема, й своєї – по кілька альбомів). І вони слухають із задоволенням. Уже, бачу, знають матеріал, підспівують.
– Які твори Ви любите наспівувати собі?
– Коли мугикаю щось собі під ніс, то зазвичай це щось народне.
– От зараз що на думку спало?
– Та… це треба той настрій зловити. А зараз, якщо чесно, я би волів не мугикати, а йти спати. Бо о четвертій ранку прокидався, аби на «Бандерштат» приїхати.
– Когось із українських співаків зараз слухаєте?
– Та! Я слухаю Тараса Чубая, коли озвучую в студії (регоче).
– Скромно-скромно! А якщо серйозно: є серед українських виконавців варті Вашої уваги?
– Слухаю я багато. Але всі ці твори мені надсилають, аби я послухав і сказав свою думку, порадив щось…
– …як експерт.
– Та. Тому тут я вже не як слухач і не можу це для задоволення слухати. Хоча, до речі, згадав про улюблене: в нашій родині всі люблять альбом (він і дітям подобається), який пов’язаний із Луцьком, – спільна робота «Тартака» і «Гуляйгорода». Коли на відпочинок їдемо – вмикаємо, слухаємо, підспівуємо. Особливо подобається народна частина творів із альбому.
«Багато з тих людей, які навчилися співати від мене «Лента за лентою», ідуть під ці пісні на фронт…»
– Трохи про наболіле: сьогоднішня війна на Сході, Небесна сотня – події в Україні вплинули на Вашу творчість?
– (Задумався.) Ну, я би сказав, скоріше навпаки. Багато того, що я робив, вплинуло на те, що ці події взагалі почали відбуватися… Покоління, яке навчилося співати від мене «Лента за лентою», воно робило Революцію гідності, і багато з тих людей ідуть під ці пісні на фронт…
– …і навіть на свідому смерть.
– Так. І це велика відповідальність.
– Якось Ви сказали, що життя в Україні змінити неможливо, хіба що перебратися на іншу планету.
– Я таке казав?
– Так, іще до Революції гідності. Бачачи сьогоднішню молодь, яка під Ваші пісні йде на війну, дотримуєтеся думки, що Україну неможливо змінити?
– Країна міняється, і країна змінилася. Хоча варто сказати, що війна почалася не чотири роки тому. Вона тривала завжди, просто ми цього не відчували. А от я якраз і хотів своїми піснями та всім, що я роблю, дати людям розуміння, що ця війна є, і я її вів (але на своєму фронті) і веду насправді далі.
Тому я сподіваюся, що шляху вже назад немає. Це найкращий момент в історії України, коли ми можемо стати собою і просто відвоювати своє місце під сонцем. Бо ми весь час були занадто добрі. Занадто легко ділилися тим, що маємо.
– Тобто Путін (сам того не бажаючи) підвів українців до того, чого ми не могли зробити самі?
– Ну, я би так не казав. Просто надійшов час, коли люди дозріли. Дуже була велика агресія (і вона досі є, звичайно). Вона триває багато століть. Але тільки зараз українці це збагнули.
«Купити мене – складно. У них немає стільки грошей»
– Зараз, в умовах війни, українські артисти продаються за немалі гроші і їдуть виступати до Росії, навіть не розуміючи, що вони – просто пішаки у великій політичній грі. Як Ви ставитеся до таких співаків?
– Та Бог їм суддя! Я до них не ставлюся ніяк. Вони для мене не існують просто. В моєму житті їх немає.
– А Вас не пробували заманити грішми?
– Якщо говорити про політику і політиків, то я виступаю на підтримку лише тих, кого поважаю і за кого справді буду голосувати. Тільки так. А купити мене – складно. У них немає стільки грошей (сміється).
«Депутати Верховної Ради виглядають, як придурки. Але…»
– В одному з інтерв’ю Ви сказали, що у Верховній Раді люди, яких усіх треба садити на палю.
– Та де ви такі інтерв’ю знаходите? (сміється). Але якщо серйозно, то хоча депутати Верховної Ради і виглядають, як придурки, але це найкраща Верховна Рада, яку ми мали за останній час. Як не крути. Просто якщо порівняти, наскільки перед цим було все зле, то на фоні попереднього нинішня краща. Хоча… все одно це дуже примітивні і слабенькі люди.
– Тоді скажіть як людина авторитетна і мудра…
– ...я не впевнений ні в першому, ні в другому.
– Ну, для мене Ви саме такий. Так ось, скажіть: що ми можемо зробити для того, аби молодь не втікала з України, а лишалася на рідній землі і достойно почувалася?
– Я нічого поганого не бачу в тому, що люди їдуть шукати чогось кращого на Заході. Вони там вчаться. І рано чи пізно повернуться. Ви подивіться, скільки всього збереглося в українській діаспорі! Діаспора дуже багато зберегла всього для нас і передає назад.
Тому люди, які звідси їдуть, жертвують тим, що вони могли мати тут, заради того, щоб потім звідтам нам допомагати. Тому не треба їх засуджувати. Це нормальний процес.
«Українці, які виїхали за кордон, – це наша агентура на потім»
У мене є знайомі, які народилися в Америці і повертаються та роблять щось в Україні або там роблять щось для України. Це наша агентура на потім. Тому хай їдуть. Усе нормально.
– А що робити тим, які лишаються тут, в Україні?
– Добре робити свою роботу. Зранку встав – застели гарно ліжко, пороби все у хаті, а тоді матимеш право засуджувати тих, хто зробив це гірше.
– Тобто зміни починаються з кожного з нас?..
– Абсолютно.
– Ну, і насамкінець питання на засипку: улюблена страва.
– Та Бог її знає: сам готую – тому все настроєво.
– Гроші для Вас – це…
– Енергія.
– Книга, яку можете перечитувати безліч разів?
– Колись це були «Пригоди бравого вояка Швейка».
– Ваше життєве правило?
– «Я знаю, що я нічого не знаю».
– Чого ніколи не пробачите?
– Все треба пробачати. Інше питання – чи я зможу.
– Чи вірите в дружбу?
– Скажу так: сумніваюся.
– Секрет сімейного благополуччя?
– Та я сам би хотів їх взнати.
– Найщасливіша мить?
– Народження трьох моїх дітей.
P. S. Прямуючи з Тарасом, ми зустрічаємо дівчинку років п'яти. Вона: «Привіт, Таласе!» – «Привіт!» – «Мамо! Мамо! – радісно гукає мала. – Він мене впізнав!». Тарас бере дівча на руки, фотографується і запитує: «Яку пісню будеш зі мною співати?» – «Лиш вона-а-а, лиш вона-а-а сидітиме сумна-а-а…»
І от заперечте після того, що справжнє мистецтво – воно поза часом…
Спілкувалася Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
