Їхнє кохання прийшло, звідки ніхто не чекав
Ніч. Комендантська година. Наталя із Сашком майже бігли додому. Так засиділися в гостях.
Аж тут під покровом ночі їх обступили четверо молодиків, - йдеться у газеті «Твій вибір».
– Закурити є? – наблизився найвищий із них і штовхнув Сашка.
– Не чіпайте його! – почала кричати Наталя.
– Та що ти! – зареготали на її слова молодики. – Ми чіпати не будемо. Ми зразу в морду його! В морду! – і почали наступати.
– Не смійте! – ще голосніше закричала дівчина й кинулася з кулаками до чотирьох бугаїв. Ті ще більше зареготали:
– Диви, як ця малявка свого хахаля захищає! – давай дражнитися з дівчиною.
А що Сашко? Він побачив, що слушний момент, і… скільки сили мав, драпонув до найближчого під’їзду.
– Оп-п-па, тепер ти точно наша! – обступили четверо перелякану Наталю. Та познущатися з дівчини не вийшло. Бо із сусіднього під’їзду вийшли двоє чоловіків кремезної статури.
– Ану, відійшли від неї! – сказав один.
– А то що, дядя? – нахабно запитав один із молодиків.
– А то потім будеш плакати і маму кликати, – впевнено сказав той самий кремезний чоловік. І компанія, яка щойно була такою борзою, пішла, підібгавши хвости.
Заплакана і налякана, Наталя кинулася до своїх рятівників. «Не плач, Дюймовочко», – заспокоїв дівчину один із чоловіків, якому на вигляд було років 50-т. А другий, який молодший, додав: «Тільки-от чому ти сама в такий час?»
Щойно він це запитав, як у ту ж мить «намалювався» Саша:
– Наталко! Золотце! З тобою все добре?
– Та нормально. Тільки де ти був?
– Бігав поліцію викликати. Бо ну їх у баню – тих бандюганів. Старший із захисників лише хмикнув на слова кавалера, а молодший додав:
– Добре подумай, Дюймовочко, чи треба тобі такий чоловік…
Він знову її врятував
– Глянь, це не наша Дюймовочка?! – штурхнув під бік Дмитро свого товариша Андрія.
– Та ніби вона, – невпевнено промовив Андрій і став пильніше придивлятися до вітрини магазину, в якому продавалися масажні крісла.
Щоб перевірити, чи справді це дівчина, яку врятували рік тому, обоє чоловіків зайшли до магазину.
– Це ви?! – не повірила Наталя, побачивши своїх захисників.
– Привіт, Дюймовочко, – радо відповіли друзі. – Ти тут працюєш чи як?
– Та хіба тільки тут? Три роботи маю, тільки толку з них… – невесело відповіла Наталя і якось само собою вийшло так, що цим фактично чужим людям дівчина вилила весь свій біль.
Вона розповіла, що таки вийшла заміж за того кавалера, який лишив її серед ночі на поталу молодиків. Відразу після весілля Саша пообіцяв, що вони стануть нереально багатими. Але, щоб почати мегакрутий бізнес, у нього, мовляв, не вистачає якихось 40 тисяч доларів. «І де ж їх узяти?» – щиро запитала Наталя. Він відповів: «Та вже я і в батьків питав – у них зараз нема. Хотів кредит узяти, але банк вимагає під заставу якусь нерухомість, найкраще – квартиру. То я собі подумав, може…»
Коли дівчина почула, що Саша пропонує ризикнути Наталчиною успадкованою від бабусі квартирою, дівчина і слухати нічого не хотіла: «Ти що, а як бізнес не піде?! Твої батьки нас навряд чи приймуть. Моїх давно вже немає. І що тоді: па-па квартира – привіт вокзал?!» Та через місяць Саша таки переконав дружину взяти кредит і лишити під заставу квартиру. Наталя повірила, що це їхній єдиний шанс озолотитися. А ще через місяць повернулася з роботи і… не застала вдома ні Саші, ні його речей.
– Спочатку я подумала, може, мій Сашко терміново кудись поїхав. Давай телефонувати, але «абонент – не абонент». Поїхала до Сашиних батьків, а вони й на поріг не впустили: «Це ваші проблеми, ми нічого не знаємо». А ще через місяць подзвонили з банку, де Саша взяв кредит, і попередили: «Або ви щомісяця погашаєте позику й проценти, або дуже швидко квартира буде конфіскована на користь банківської установи…» – розказувала Наталя. – Так що тепер я на трьох роботах, майже всі гроші йдуть на погашення Сашиного кредиту, але і їх замало…
– Ну ти бачиш, яке падло?! – не витримав Дмитро.
– А я ж тобі казав, Дюймовочко, подумай! Добре подумай, чи треба тобі об таке лайно вимазуватися, – нагадав Наталі Андрій. – Але ж вам, жінкам, тільки любов у голові…
– Хлопці, а вам крісла масажного не треба? – витерши сльози, перевела розмову Наталя. – Бо якщо я його продам, мені премію видадуть, і я цього місяця вже матиму суму, щоб занести в банк.
– Масажного крісла нам не треба. Краще напиши мені на аркушику прізвище, ім’я, по батькові своє і твого чоловіка-втікача, зазнач банк і дату видачі вам кредиту, – сказав Дмитро.
– А нащо? – здивувалася Наталя. Проте подивилася на чоловіків і, швидко все написавши, простягнула їм папірець.
– Ми щось придумаємо… – пообіцяв Дмитро, узяв записи, і вони з Андрієм пішли.
Звісно, Наталя не повірила, що ці двоє, майже не знайомих чоловіків, зможуть допомогти їй там, де всі відмовили. Вона вже навіть змирилася, що доведеться самій вибиратися з цієї халепи. Тож, коли через тиждень вони знову прийшли до магазину масажних крісел, Наталя щиро сказала:
– А я думала, ви вже до мене не прийдете. То що, надумали крісло купити?
– Та ні, мала! Бери гроші і дуй по каву, – засміявся Андрій.
– Цей дядько тебе врятував, – додав Дмитро і простягнув Наталі якусь папку.
– Що це? – не зрозуміла дівчина.
– Документи, що кредит у банку погашено і що твій Саша відмовляється від будь-яких претензій на тебе і на твою квартиру. Наталя слухала й не вірила: як вони це зробили? Де знайшли Сашу? Але усміхнені очі Дмитра свідчили: він виконав те, що пообіцяв.
Два розбиті серця
…Весь рік тривали стосунки між Наталею та Дмитром. Більше – по телефону. Рідко – при зустрічах. Цей уже не молодий чоловік так закохав у себе, що дівчина вже й не приховувала: щойно Дмитро запропонує заміж – Наталя погодиться без вагань.
Однак сам Дмитро щоразу, слухаючи Наталині мрії про те, як вони щасливо заживуть після одруження, сумно усміхався, цілував свою Дюймовочку і казав: «Мала, я не той, хто тобі потрібне. Мені вже 50-т, а тобі – 24. Краще давай поможу тобі знайти хорошого хлопця…» Та Наталя у відповідь ще сильніше його обіймала й казала: «Ти – чоловік моєї мрії. І я хочу бути лише твоєю…»
…Сонячного недільного ранку Наталя відчинила двері, а там – величезний букет білих троянд, за яким Дмитра й видно не було. «Дюймовочко, це тобі, – усміхнувся чоловік й поміг занести квіти. – І… ось іще, візьми», – простягнув конверт. «Що це?» – зраділа Наталя, подумавши, що там, мабуть, каблучка на заручини. «Подарунок. За те, що ти така у мене є…» – усміхнувся Дмитро, обпік гарячим поцілунком і пішов.
Наталя не зрозуміла, що сталося. Заглянула в конверт, нарахувала десять тисяч доларів і давай набирати номер телефону Дмитра.
Доки дівчина слухала у трубці, що «абонент – не абонент», Дмитро їхав до іншого міста. Якби хто його побачив у ті миті, дуже здивувався б, що цей кремезний чоловік із сивиною на скронях плаче, мов мала дитина.
Він крутив кермо своєї автівки з написом «ЗСУ». І дивився на фото, яке завжди возив із собою. На ньому – жінка років 40 і троє хлопчиків. «Пробач мені, Дюймовочко. Пробач… – шепотів Дмитро. – Але навіть заради тебе я не можу лишити дружину та дітей…»
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.