Через місяць після загибелі чоловіка народила йому доньку

А ще через два роки – сина: завдяки штучному заплідненню

Вони були разом лише рік і два місяці. Але за цей час Сергій устиг стати батьком чотирьом дітям Людмили і мріяв про двох спільних із коханою діток, - інформують у газеті «Твій вибір».

На жаль, не встигли одружитися. Не встигли здійснити багато задумів. Бо 30 серпня 2024-го Сергій загинув на війні. Проте їхня історія кохання на цьому не закінчилася. І нині продовжує жити у двох спільних дітях, про яких так мріяв чоловік, але так і не встиг потримати їх на руках.

Вони повернулися мокрі й закохані

Людмила живе з дітьми під Києвом, працює IT-спеціалісткою. На момент знайомства із Сергієм вона була мамою чотирьох дітей.

Після розлучення жінка не поставила хреста на особистому житті. Зареєструвалася в застосунку для знайомств. Каже, що багато чоловіків буквально «виходили з чату», щойно дізнавалися про чотирьох дітей. Але Сергій був іншим.

Вони познайомилися 7 вересня 2022-го, а вперше зустрілися лише на початку червня 2023-го. Сергій приїхав до Києва підтримати тяжко пораненого побратима і зробити операцію на руці. Тоді чоловік із жінкою й домовилися зустрітися біля невеликого кафе.

– А чому ми будемо сидіти в душному приміщенні? Ідемо гуляти парком, – запропонувала Людмила.

Три години вони ходили під дощем, розмовляли про все на світі. А потім…

– Вийшли з парку повністю промоклі і… повністю закохані, – зізналася Людмила в розмові з журналісткою «Цензор.НЕТ» Віолеттою Кіртокою.

Він завжди мріяв про дітей

Сергій був військовим, воював на Лиманському напрямку. До цього працював у морі, потім став дизайнером, був керівником відділу дизайну в «Епіцентрі», а згодом знову повернувся до моря й отримав у Греції шкіперську ліцензію.

Він називав себе «одиноким морським вовком». Але після знайомства з Людмилою перестав бути одиноким.

Чоловік легко знайшов спільну мову з чотирма дітьми Людмили. Жінка жартувала: мовляв, Сергій мав чотири дружини, вона – чотирьох дітей, тож їхній майбутній шлюб мав бути п’ятим для нього, а народжена в цьому шлюбі дитина мала стати п?ятою для Людмили. Чим не знак долі?

Але це було потім. А спочатку Сергій зізнався, що до зустрічі з Людмилою вже змирився з думкою, що ніколи не матиме сім’ї. І тільки після їхнього знайомства повернувся до мрії про дітей.

«Обіцяв мені, що не загине»

Коли Людмила та Сергій вирішили мати спільних діток, жінці було вже 42 роки, а чоловікові – 48 років. Тому пара звернулася до репродуктологів. Лікарі пояснили, що Людмила ще могла завагітніти самостійно, але порадили на всяк випадок зберегти біоматеріал Сергія. Тим більше, він був військовим.

– Лікарка пояснила, що на війні стрімко втрачається репродуктивне здоров’я. Тому ми й заморозили біоматеріал Сергія – це було про всяк випадок, страховий варіант, – розповіла Людмила.

Першою вдалося виносити донечку Мію. Коли Сергій дізнався про вагітність, приїхав на перше прослуховування серцебиття. Жартома Людмила казала лікарям:

– У нас хлопчик. 48 рочків. Перша вагітність. Дуже хвилюється.

Бо так, чи найбільшою мрією чоловіка було мати дітей. Наче рідних, полюбив він і Людмилиних синів і дочок, хотів їх усиновити. Казав, іще до знайомства з Людмилою обдумував план усиновлення двох хлопчиків і двох дівчаток. А тут якраз усе готове: і кохана жінка, і четверо діток, уже не маленьких.

Ні сам Сергій, ані Людмила навіть думати не хотіли, що чоловік може не повернутися з війни.

– Він обіцяв мені, що не загине. Він був найобережнішою людиною, сам усіх рятував, – каже Людмила.

Але, на жаль, Сергієві не вдалося виконати обіцянки. 30 серпня 2024 року ворог відкрив вогонь із артилерії, влучив у боєприпаси, а поруч із ними якраз перебував Сергій.

Якраз у ті миті Людмила відчула лихо. Її всю трясло. Почали котитися сльози. А через декілька годин побратими військового повідомили страшну звістку.

– Хоча це було дуже ризиковано, та побратими поїхали і вивезли те, що лишилося від Сергія. Близько двох кілограмів останків… Його мама потім здала аналізи, і експертиза підтвердила: ті останки – це його ДНК…

…Якось Сергій зізнався Людмилі: хотів би, щоб після смерті йому провели кремацію, а прах опустили в море. І щоб у тому місці, де він отримував шкіперську ліцензію.

– Так ми і зробили, – додала Людмила. – Навесні разом із дітьми відвезли урну до Греції і виконали останнє прохання Сергія.

Але то був не кінець…

Перед тим важливим кроком коханий прийшов уві сні

Після смерті коханого Людмила, будучи на дев’ятому місяці, з усіх сил намагалася зберегти їхню із Сергієм дитину, для того займалася із психотерапевтом. І таки народила здорову донечку.

Як мріяв чоловік, назвала дівчинку Мія – «нескорена». А потім старша з дочок відшукала ще один переклад цього імені – «морська перлина». І це було дуже символічно. Адже Сергій мав прізвище Моряк.

А через трохи жінка вирішила: такі неймовірні люди, як Сергій, повинні мати продовження й у синові. Тим паче, що біоматеріал Сергія все ще зберігався у клініці, а сам чоловік устиг оформити нотаріально засвідчену заяву, що Людмила має право розпоряджатися його біоматеріалом навіть у разі смерті чоловіка. Колись оці слова «у разі моєї смерті» боляче різонули жінку. Та саме вони стали вирішальними після загибелі військового.

– Знайомі по-різному ставилися до мого рішення народити ще одну дитину. Але сама я твердо була впевнена у своєму рішенні. Старша донька теж одразу мене підтримала, – провадить жінка.

Напередодні процедури перенесення ембріона Людмилі наснився Сергій.

– Уві сні ми говорили про другу дитину. «Ти загинеш, а Ярина скине мені відео з тобою. А ще у нас будуть двоє дітей», – сказала я йому вві сні, – пригадує жінка. – Сергій міцно мене обійняв і промовив: «У нас все вийде». Після цього я прокинулася спокійною і пішла до лікарні.

Із собою жінка взяла фліску Сергія, яку він лишив у машині під час останнього виїзду. Перші тижні після загибелі чоловіка Людмила навіть спала з цією річчю – запах коханого ще довго залишався на тканині. А ще – пила його чай пуер, слухала його пісні на платформі Spotify.

– На сьомий день після перенесення ембріона мені прийшов результат: імплантація відбулася…

«Олесь – це мій світлячок»

Ім’я синові Людмила обирала вже без Сергія – разом із дітьми. Хлопчика назвали Олесем.

– Він світло, яке пробило темряву, – зізнається жінка. – Якщо після народження Мії я була у дуже важкому стані, весь час плакала, то зараз усе навпаки. Це мій світлячок...

Попереду в Людмили судовий процес, щоб Сергія офіційно визнали батьком Олеся. Та ці нові виклики вже не лякають жінки. Бо навіть після загибелі Сергія він продовжує жити в їхніх спільних дітях…

– Це прекрасно, що сучасні репродуктивні технології так допомагають і що навіть після загибелі людина такого масштабу може жити у своїх дітях, – каже Людмила. – А той рік і два місяці, скільки Сергій жив із нами, були найщасливішими для нашої сім’ї.

Ніна Грицюк

Фото з відкритих джерел

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.