Необачними словами накликала на себе біду

Але поради священника врятували від раку й розлучення

Вони мчали новеньким мопедом. Закохані й щасливі! Розсікали дорогу старого шосе. І в ті миті їм здавалося, весь Всесвіт сплетений із ніжності й любові, - йдеться у газеті «Твій вибір».

Та раптом світ пішов обертом. Мопед стрімголов полетів із шосейки. Попереду – дерево. Іван із Марічкою – прямо на нього! І…суцільна темінь…

Аварія виявилася смертельною

Перше, що почула Марічка, – чоловічий голос. «Основні життєві функції збережені. Пальці ніг реагують. Жити буде». – «А ходити?» – запитав жіночий голос. Марічка розплющила очі й побачила маму, чоловіка в білому халаті і себе на ліжку. «Де я?» – прошепотіла. Мама кинулася: «Дитино моя! Ти отямилася!» І давай плакати.

Але лікар обережно відвів жінку. Повернувся до пацієнтки і спокійно відповів: «Ти в лікарні. Вже майже місяць. Вважай, що народилася в сорочці. Бо після такого удару шанси вижити мінімальні». – «А Іван? Із ним теж уже все добре?» – згадавши жахливі події, запитала Марічка. Мама відвернулася, а лікар так само спокійно продовжив: «Хвилюватися вам не варто. На сьогодні розмов достатньо». І Марічка вирішила, що в її коханого теж усе найгірше позаду. Але все було навпаки…

Коли Марічку виписали з лікарні, перше, що вона зробила, – поїхала до свого Івана. Свіжа могила. Дерев’яний хрест. Букети живих квітів і вінки, вінки, вінки: «Любому синочку», «Дорогому другові», «Івану від однокласників».

Дівчина з усіх сил трималася. Вхопила худенькими руками милиці і стояла. А в якусь мить не витримала. Впала на могилу: «Іване! Як ти міг? Як посмів мене залишити?! Ми ж домовлялися, що навіть смерть не розлучить нас!»

Батьки кинулися піднімати Марічку. А вона за сльозами світу Божого не бачила: «Я хочу бути з тобою! Іване, забери мене!..»

Ліками стало кохання

Перший рік після загибелі коханого дівчина ходила, мов тінь. Через два роки почала оживати, вступила до інституту, завела нові знайомства. А через три – знайшла того, який став її другом, коханим і… законним чоловіком.

Перед весіллям Марічка зізналася Тарасу про свою першу любов, про трагічну аварію і про те, що після того фатального зіткнення назавжди лишилася з інвалідністю. «В мене травмований таз, лікарі сказали, що з вагітністю можуть бути проблеми, а народжувати мені взагалі протипоказано», – попередила вона. Але Тарас так сильно любив Марічку, що, почувши зізнання коханої, лише притулив її до грудей, поцілував і промовив: «Усе буде добре».

І дійсно на початках у молодого подружжя все було добре. Та коли в сім’ї з’явилася донечка, а через два роки – син, то в Марічки почалася депресія.

Вона втомилася днювати й ночувати з підгузками, каструлями. Втомилася як білка в колесі крутитися з дня в день, з місяця в місяць, із року – в рік. Тож, коли свекруха запропонувала няньчити дітей, аби невістка йшла на роботу, Марічка радо погодилася.

Щоб не було сварок, пішов служити

 «Слухай, ти вже дістала зі своєю роботою! З ранку до ночі в тому офісі! За дітьми не дивишся! Їсти не готуєш!» – бурчав Тарас, поки Марічка фарбувала губи перед виходом із дому.

Але жінка, замість виправдовуватися, пішла в атаку: «Та якби ти нормальні гроші заробляв, я б не мусила вкалувати цілодобово!» В хаті здійнявся крик. Діти – в плач. «Як так жити – краще вмерти!» – спересердя випалила Марічка, гримнула дверима і пішла на роботу. А Тарас дочекався своєї мами, щоб лишити на неї дітей, і, нікому нічого не сказавши, пішов до військкомату.

На вулиці вже сутеніло, коли Марічка повернулася з роботи. «Знову буде скандал», – думала, відчиняючи замок вхідних дверей. Та яким було її здивування, коли у вітальні побачила вишукано накритий стіл, свічки, шампанське. «Це що, якийсь розіграш?» – запитала у Тараса, який мовчки сидів на дивані: «Та ні. Просто захотів із тобою провести гарний вечір». Усе ще не розуміючи, що відбувається, Марічка прийняла душ, вдягнула вечірню сукню і прийшла до чоловіка. Вони пили шампанське, танцювали під повільну музику. Марічка хвалила чоловіка за незабутній вечір. А Тарас казав, яка чарівна сьогодні його дружина. «Ти мені вибач за сварки, – обережно промовила Марічка. – І за слова, ну, що мені краще вмерти. Мабуть, у наших стосунках почалася криза, і її просто треба пережити». – «Мабуть, – погодився Тарас. – І щоб не доводити наші стосунки до розлучення, я вирішив зробити паузу». – «Тобто?» – не зрозуміла Марічка. «Я підписав контракт на службу. Ти ж хотіла, щоб я заробляв більше грошей, а ти могла більше часу приділяти сім’ї, от я й вирішив. Бойові обіцяють хороші. Гроші буду тобі на карточку переказувати».

Лікарський діагноз приголомшив

У Марічки земля пішла з-під ніг. «Ти йдеш на війну?! А як же я? А діти?! В мене ж друга група інвалідності?» – «Дітей доглядати помагатиме моя мама. Тобі я щодня буду дзвонити чи повідомлення писати. Потім відпустка ж якась буде», – пробував заспокоїти Тарас. Але марно.

Марічка то плакала, то істерично сміялася. До ранку вона впрошувала Тараса передумати. Але він сказав: «Так буде краще для нас обох». Приніс рюкзак із речами. Вдягнув військову форму. Поцілував дітей. Обійняв Марічку. «Проводити мене не треба», – сказав. І пішов.

Після такого потрясіння здоров’я Марічки з кожним днем погіршувалося. Вона схудла на кілограмів десять. Стала бліда, як смерть. За наполяганням батьків пішла на медичне обстеження. І лікарі ошелешили: «У вас виявлено злоякісну пухлину. Ви коли-небудь мали серйозні травми?» Почувши про аварію, перелом таза й чоловіка, який пішов на фронт, медики зробили невтішний висновок: «На фоні стресу далася взнаки давня проблема. Поки що спробуємо вирішити її медикаментозно. Якщо ефекту не буде – вдамося до хіміотерапії».

Марічка слухала слова лікарів – і не могла повірити: «Невже це все відбувається зі мною?..»

Молитвами зцілила душу і тіло

Доки Тарас їхав у відпустку підтримати дружину, Марічка стояла під стінами чоловічого монастиря і чекала отця Михайла. Звернутися до нього порадили знайомі: «Це особливий чернець. І молитва в нього сильна. Якщо не допоможе, то принаймні на душі стане легше».

Більше від години Марічка розповідала монаху про своє минуле: коханого хлопця, якому пообіцяла, що «навіть смерть нас не розлучить»; про Тараса, з яким ніяк не «клеїлося», про свої спересердя випалені слова, що «краще вмерти, ніж так жити».

Чим більше Марічка згадувала всі сумні моменти зі свого життя, тим більше розуміла: сама себе прирекла до біди. «От бачиш, ти все прекрасно розумієш. Але змінити своє життя ти можеш і маєш ти сама. А я буду лише помічником, – промовив монах і простягнув Марічці молитовник. – Ось тут, сестро, рецепти найдієвіших ліків. Очисти свою душу, звільни думки, відкрий Богу серце – і все зміниться…»

Через рік Марічка з Тарасом та двома дітками знову чекали отця Михайла. Вони приїхали подякувати за пораду, яка допомогла не лише подолати рак, а й зберегти сім’ю. «Бачу, ваш візит до мене не останній?» – усміхнувся отець Михайло, помітивши округлий живіт Марічки. «Так, отче, – усміхнулося щасливе подружжя. – Дасть Бог, скоро з хрестинами до вас завітаємо».

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.