Хоча у прикордонному місті Володимирі-Волинському близько 80 людей з інвалідністю пересуваються на візках, побачити їх на вулицях міста можна вкрай рідко. Адже більшість життя вони проводять у чотирьох стінах дому.
А от 21-річного Олександра Ващука найчастіше можна побачити на стадіоні, у спортзалі чи на спортмайданчику. Адже для нього інвалідність – це не вирок, йдеться у публікації у газеті «Твій вибір».
Хлопець втратив можливість ходити, щойно зробив перші кроки. Перенесена в дитинстві вірусна хвороба дала ускладнення у формі паралічу нижніх кінцівок. Пам'ять про те, як Сашко ходив на своїх ногах, залишилась лише на відеозаписі, який відзняли батьки, коли йому виповнився рочок.
Про дитинство Олександр воліє не згадувати, бо не мав звичних для дітей радощів. У школі навчався на індивідуальній формі, тож вчителі приходили до нього додому. Інколи відвідували однокласники. Вони казали, що заздрять Сашкові, бо той не мусить щодня сидіти на уроках. А хлопець, натомість, зі страхом уявляв своє майбутнє…
– Раніше навіть не думав, що зможу займатись хоч якимось видом спорту, а спортсмени-паралімпійці здавались мені людьми із надможливостями. Та одного разу під час прогулянки на стадіоні спостерігав, як підлітки грають у баскетбол. Переборовши страх і сором, попросив у однієї з дівчат м'яча, аби закинути його до кошика. Радості не було меж, коли у мене все вийшло!
Це свого роду був переломний момент. Потім почав самостійно тренуватись на брусах та турніку, де підтягувався та віджимався, поліпшуючи свою фізичну форму, – розповідає юнак.
Коли Сашку було 19, тренер спорткомплексу «Олімп» Валерій Рудись запропонував поїхати на навчально-тренувальні збори з паралімпійського біатлону до Західного реабілітаційно-спортивного центру в Сянках, що на Львівщині. Хлопець вагався, але поїхав. Пройшов відбір до команди біатлоністів і за тренуванням провів цілий рік.
– Тренуватись починав у теплу пору, коли нема снігу, тому використовували спеціально сконструйовані крісла на роликах, утім справжнє задоволення від спорту став отримувати взимку, коли вже можна було спускатись сніговими гірками, відчуваючи при цьому неймовірний адреналін, – ділиться Олександр.
Навесні позаминулого року Сашко вирішив припинити заняття професійним спортом, бо не потрапив до основного складу команди. Проте зараз він анітрохи не шкодує про час, який присвятив біатлону. Адже став значно витривалішим та впевненішим у собі. Окрім цього, колеги-паралімпійці навчили хлопця самостійно підійматись сходами на візку та долати інші перешкоди.
– Раніше мешкав з родиною у багатоквартирному будинку на четвертому поверсі. Спускатись на візку навіть ліфтом було складно без сторонньої допомоги. Зараз маю новий легкий та мобільний, який отримав на паралімпійській базі та який коштує близько 100 тисяч гривень. А свободу пересування на новому візку мені допоміг опанувати паралімпієць Василь Кравчук, за що йому дуже вдячний, – ділиться Олександр.
Із закінченням кар'єри у професійному спорті Сашко не припинив тренуватись. Улітку двічі на день ходить на спортмайданчик біля дому, намотує кола на стадіоні і навіть узяв участь у чотирьох забігах. Найбільш травматичним для нього видався пів марафон у Бресті, в якому брав участь у вересні: на одному зі спусків юнак втратив рівновагу, дуже вдарився і втратив свідомість.
…Попри інвалідність, Олександр Ващук самостійно заробляє кошти: працює викладачем у міжнародній онлайн-школі англійської мови SKYENG. Досконало оволодіти іноземну мову йому допомогли різні онлайн-курси, які самостійно проходив, починаючи з 16 років. Повірити у те, що він досконало розмовляє англійською, хлопцю допомогли знайомі канадійці, яким проводив екскурсію древнім Володимиром.
Невдовзі після цього Олександр подав своє резюме в онлайн-школу і тепер має десятки учнів з усього світу, з якими спілкується Скайпом та у спеціальних програмах.
– Мої учні – люди різних професій і занять: від студентів до пенсіонерів. Особливо захоплює 59-річна учениця, котра ходить у спортзал та вчить іноземні мови. Є серед учнів і успішний бізнесмен, і вчений, і модель, котра веде популярний відеоканал в ютубі. Приємно, що усі вони відмічають прогрес після занять зі мною, – зазначає Олександр.
Із настанням холодної пори року, коли стало некомфортно займатись надворі, придбав абонемент у спортзал, де тричі на тиждень тренується із професійним тренером Петром Кравцем. Його Олександр називає своїм найкращим тренером, адже той зумів розробити ефективний комплекс вправ, враховуючи усі особливості здоров'я юнака.
– Переконаний, що для візочників перешкодою для пересування і вільного життя є не лише погана інфраструктура та незручні пандуси, а і ті бар'єри, які вони самі собі ставлять в голові, – підсумовує Олександр. – Я теж багато років просидів удома, закрившись, наче равлик у мушлі, і навіть подумати не міг, що зможу чимось займатись та досягати певного успіху. Але зараз переконаний, що нам усе під силу. Варто тільки цього дуже захотіти.
Тетяна Ізотова
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
