Поки 30-річна мама п'яти дітей в лікарні боролася з туберкульозом, її чоловік знайшов собі іншу

Життя ніколи не було особливо прихильним до Маргарити Смілянець із миколаївського села Цвіткове. Коли дівчина ще не досягнула повноліття, втратила батька. Невдовзі від важкої хвороби померла мама. Тож разом із сестрою, молодшою на 11 років, Маргарита лишилася сиротою.

Шукаючи опори у житті, вже у 18-ть дівчина стала жити в цивільному шлюбі зі своїм односельцем. Невдовзі молода сім'я поповнилася первістком. А далі через кожні два-три роки Маргарита дарувала чоловікові діток, і 2016-го в сім'ї з'явилася вже п'ята дитина.

– За всіма цими клопотами я не мала часу бідкатися своїм здоров'ям. Тож, коли влітку 2017-го появився постійний сухий кашель, подумала: це алергія на цвіт амброзії (схожі симптоми були в мене й у попередні роки), – пригадує жінка. – Однак у серпні мені стало настільки погано, що я потрапила до лікарні. Там у мене взяли аналізи, зробили рентген-знімок. І висновки лікарів шокували: туберкульоз!

Для Маргарити Смілянець важко було повірити в такий діагноз. Адже за 28 попередніх років вона ніколи не скаржилася на здоров'я. А тут таке!

– Розуміючи, що можу заразити своїх маленьких дітей, я відразу погодилася лягти до лікарні. Весь рік, скільки тривав курс, провела в медичній палаті. Та, коли все найгірше, здавалося, відійшло в минуле, стався пневмоторакс. Якщо по-простому, то туберкульоз пошкодив мені структуру легенів, через те у плевральній порожнині, де розміщується легеня, стало скупчуватися повітря. Воно почало тиснути на легеню й заважати її нормальному функціонуванню. Через це мене прооперували, і я ще дев'ять місяців пробула в медичному закладі, – пригадує Маргарита події 2018 року.

Виснажена майже дворічним лікуванням, жінка нарешті зібралася додому. Однак у рідному селі її чекало чергове потрясіння. Чоловік, із яким за десять років нажила п'ятьох діток, знайшов собі іншу.

– Ми не були розписані, жили на віру. Тому нічого, крім почуттів і батьківського обов'язку, нас фактично не тримало, – пояснює Маргарита.

Можливо, саме цей психічний стрес і спровокував те, що здоров'я молодої жінки знову підкосилося. У прооперованих легенях розпочалися незворотні процеси. Маргарита знову опинилася в лікарні. Тільки цього разу, замість призначити довготривалий курс, жінці відверто сказали: нічого вдіяти не можуть. А в інституті пульмонології пояснили: з діагнозом «бронхоектатична хвороба обох легень» в Україні порятунку нема – треба звертатися в закордонні клініки.

– Що я пережила – вам словами не передати… Невже у 30 років я помру? Невже без мами залишаться п'ятеро моїх дітей?.. – продовжує Маргарита. – Я не могла змиритися з таким вердиктом. Написала в усі можливі клініки. І профільні фахівці в Південній Кореї, оцінивши мій стан, запропонували провести трансплантацію легенів. Сказали, це єдиний варіант урятувати мені життя.

Та радіти було рано. Адже на дорогу до Південної Кореї, обстеження та встановлення на чергу за донорським органом потрібно заплатити 10 500 доларів. Потім чекати донора (бо трансплантація легенів мала здійснюватись від мертвої людини). І коли такий знайдеться, заплатити ще 70 000 дол. за орган та операцію.

– 85 тисяч доларів – це два мільйони 125 тисяч гривень! Якщо врахувати, що я живу тільки за пенсію (бо отримала другу групу інвалідності), такої суми мені ніколи не назбирати. Із родичів у мене – тільки 19-річна сестра й тітка. Вони, як можуть, допомагають із лікуванням. Адже мені потрібно двічі на місяць лягати в лікарню під крапельницю. Крім того, щодня приймати таблетки, пластина яких коштує 100 – 150 гривень, а її вистачає лише на два дні. Якщо я не буду приймати ці кровоспинні ліки, в легенях буде набиратися кров (я і так нею харкаю), – ділиться своєю бідою Маргарита. – Я звернулася в благодійні фонди та Міністерство охорони здоров'я. Там сказали: нема грошей, а всі, що надходять, спрямовуються на порятунок дітей.

Тож фактично Маргарита залишилася сам на сам зі своєю бідою. Крім того, вона проживає в чужому селі. Оскільки лікарі рекомендували якнайменше рухатися й піднімати вагу не більше від кілограма, жінка більшість часу лежить або сидить. Доглядає за нею співмешканець, із яким тепер проживає Маргарита. Єдина втіха, яка залишилася і яка змушує триматися за життя, – це п'ятеро дітей, старшій з яких лише 12-ть, а молодшій – тільки три.

– Оскільки я сама потребую стороннього догляду, то діти зараз зі своїм батьком – у Цвітковому. Їхати до них у мене немає машини. Тому ми щодня спілкуємося телефоном, – пояснює Маргарита. – Діти сумують. Запитують, коли я повернуся. А їм кажу: «Як тільки одужаю – зразу приїду».

Але скільки часу лишилося Маргариті – не знає ніхто. Може, день, а, може, – місяць. Жінка проте вірить, що переможе хворобу: «Мені дуже хочеться жити і бути поряд із дітьми! Я обіцяла їм повернутися здоровою! Тому прошу: врятуйте мені життя заради моїх діток!»

Реквізити для допомоги: карта «Райфайзен Банк Аваль»: 4149 5001 4073 4305 (одержувач –Смілянець Маргарита Олександрівна).

Оксана Бубенщикова