Із прадавніх часів вересень та жовтень були найбільш очікуваним періодом для закоханих. Адже саме в цей час парубки засилали сватів. А дівчата, яких не засватали, покладали свої надії на свято Покрови, яке відзначаємо 14 жовтня.
У с. Дубечному Старовижівського р-ну Волині збереглася традиція, коли на Покрову дівчина ранесенько на одвірку воріт прикріплює пучок червоної калини – як свідчення готовності створити сім’ю. Після цього навстіж відчиняє ворота – мовляв: «Дорогенькі свати, тут з радістю очікують вас!» Потім дівчина з родиною йде до церкви і всю дорогу повторює: «Покровойко-мати, покрий землю листочком, а мене – віночком».
Повернувшись із храму, юнка, стоячи на колінах, молиться до образа Покрови або іншої богородичної ікони, благаючи покрити її голівку віночком. А ненька відразу ж іде до комори й виносить звідти сувій полотна. Щиро вірячи в магію ткацтва, розстеляє полотно від порога до стола, примовляючи: «Стелися, льоночку, щоб сватали дочку». При цьому стелить полотно не по хідниках, а поруч, аби бажані свати не пройшлися по ньому та не затоптали дівочої долі. Завершивши цю місію, звертається до Богоматері зі слізним проханням про щасливе сімейне життя її кровиночки, завершуючи словами: «Простели портовину білейку, тонейку та не дай вороні кракати, а ногам по болоти ляпати».
Далі дві рідні душі вдаються до іншої магії: подібне викликає подібне; перекладають рушники. Ті, що вишила сама дівчина, або материні, якщо та щаслива в шлюбі. Беруть рушник, розглядають візерунок, гармонію кольорів і визначають призначення: «Цим рушником (рушниками) сватів перев’язати», «Цим рушником руки пов’язати», «На цьому, щасливому, у храмі на шлюбойку стати» і т. д.
Повсюдно в цей день дівчата поодинці чи в групі промовляли: «Свята Покровойко, покрий мою головойку», просили у Пресвятої Богородиці заступництва у створенні сім’ї. А старші за віком дівчата вже благали: «Свята Покровойко, покрий мою головойку хоч сякею-такею онучею, бо дівкою надокучило» і додавали понад Турією: «…сякий-такий мужичина, аби дрова і лучина», «…сякий-такий мужичок і наробить трісочок»; над Стоходом – «сякий-такий, аби був, хліба-соли роздобув».
Увечері молодь повсюдно влаштовувала гуляння аж до ранку. За гарної погоди на вулиці, на колодках, за холоду – в приміщенні, яке винаймали в одинокої вдови.
У с. Нуйно Волинської області на Покрову, що є тут храмовим святом, влаштовували надвечір велелюдне гуляння під назвою «Село», куди йшли старі й малі, гості, приходьки із сусідніх сіл. Дівчата пригощали своїх обранців добірним гарбузовим насінням, яке вважається тут приворотним засобом. Тому парубки, яким упала в око юнка, намагалися відібрати гостинець, аби він не дістався іншому. Цим насінням на Введення дівчата женили комина, пригощали своїх парубків під час улюбленого гуляння «Зальоти».
Період залицянь та ворожінь тривав аж до свята Дмитра (8 листопада). Тому в народі казали: «До Дмитра дівка хитра». На це деякі бідові дівчата відповідали: «А я подмитрую – і знов хитрую».
Олександра Кондратович
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
