Людей, які відсвяткували 100-річний ювілей, не так і багато. А тих, кому випало на долю прожити ще більше, – й поготів. Однак Катерина Ременюк, жителька села Лосинівка, що в Ніжинському районі Чернігівської області, відсвяткувала 107-й день народження і щиро раділа гостям, які прийшли привітати її з іменинами.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
– Відверто кажучи, на своєму віку довелося багато чого пережити і набачитися, – розповідає старенька. – Мої батьки були дуже працьовитими людьми і нас, 12 дітей, змалку привчали до роботи. Жили добре, аж поки не почався голод. Ой, як важко і страшно тоді було! Пригадую, їли цвіт акації з сіллю. Сусідка моя полізе на дерево, нарве того цвіту, вмочить в сіль і так їсть. Як же ж їсти хотілося! Ми тоді їли все, що було, – цвіт, листя.
Батьки, щоб врятувати нас, поїхали в Запоріжжя до родичів батька. І там було нелегко, та принаймні мали що їсти. В рідне село повернулися після того, коли все закінчилося. Я тоді така худенька, що усі казали, що я дуже страшна і скоро помру. Проте поволі я поправилась.
Коли вперше прочитала вірші Тараса Шевченка, то так запали їй в душу, що і нині часто декламує поезію Великого Кобзаря. Згодом познайомилася з юнаком, якого щиро покохала і з яким невдовзі одружилися.
– Чоловік мій був дуже добрим, – з жалем згадує Катерина Лаврінівна і витирає непрохану сльозу. – Ми жили, як-то кажуть, душа в душу. Дві війни пройшов. Завжди мені допомагав, поважав і жалів мене. Та згодом захворів і помер. Так в 1950 році я залишилася вдовою з трьома малими дітьми. Важко було самій давати всьому раду. Тримала господарство, аби в хаті було і сало, і картопля, і яйця. З рання до ночі працювала у колгоспі.
Пані Галина, донька іменинниці, пригадує, що мама її з братами навчала вірити в Бога, жити чесно, ставитися до інших так, як би хотіли, аби ставилися до них.
– А ще казала, аби допомагали людям, чим зможемо: ділом чи словом, – каже пані Галина. – Привчала нас до всілякої роботи і, найголовніше, оптимізму. Мама завжди казала, що ні за яких обставин не можна опускати руки. Пригадую, були випадки, коли в нас самих не було багато їжі, проте мама завжди ділилася з тими, в кого її взагалі не було.
До неї йшли за порадою та підтримкою в різних життєвих ситуаціях. І нині мама завжди рада гостям, залюбки вислухає, порадить, підбадьорить. А ще любить розповідати про історію рідного краю, про ті владні протистояння, які творилися після Жовтневої революції, про війну, післявоєнні часи.
Сьогодні обидві жінки живуть разом. Допомагати їм приходить соціальна працівниця. Хоча й самі дають собі раду – вирощують городину, роблять все біля дому. При цьому Катерина Лаврінівна сама себе обслуговує, а ще розпалює піч, готує їжу, пере собі одяг. У побуті бабуся вкрай не вибаглива – любить каші, супчики, трав’яні чаї, а влітку сама запікала груші, які виросли на обійсті.
Також, як виявилося, довгожителька знає секрет довголіття. Каже, що Бог обдарував її довгим віком тому, що вона ніколи ні з ким не лаялась та усім бажала лише добра і щастя.
– Тому усім раджу не сваритися ніколи ні з ким, – каже старенька. – Краще молитися, і Бог все влаштує так, як потрібно. А ще нині усім нам потрібно просити Господа, аби припинив війну в Україні та люди нарешті зажили спокійно і щасливо.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
