Хто й чому нищить Луцьк та робить із нього провінцію? — блог відомого мецената і бізнесмена про долю Театрального майдану
Луцький меценат і бізнесмен Віктор Корсак опублікував у Facebook блог про те, яким бачить майбутнє Театрального майдану — центральної площі обласного центру Волині.
Публікуємо допис без змін і правок:
Побачив пост про те, що шукають генпідрядника для реконструкції Театрального майдану і був дещо збентежений, адже стежив за цим проектом тривалий час і думав, що хтось одумається.
Зі ЗМІ знав, що був конкурс та громадські слухання, наче б то все правильно. Проте, як житель Луцька, маю декілька запитань до людей, які створювали та затверджували проект:
1. Чому маючи таку площу, яка б могла стати архітектурною перлиною міста, ми робимо вторинний «шир потреб», що є сумнівним та ортодоксальним у мистецькому аспекті.
2. Чому, живучи у час «постмодернізму», коли ідея не менш важливіша за форму, ми будуємо проекти, які не мають сенсу (ідеї)?
3. Чи знають ті, хто затверджував цей проект, що місто, якщо воно хоче бути конкурентоздатним, має володіти, якимись конкурентними перевагами, якоюсь неповторною унікальністю і замку Любарта для цього не достатньо?
4. Чи відомо їм, що є безліч прикладів, коли одне правильне рішення в аспекті культури, змінює історію розвитку міста? До прикладу у Більбао, що в Іспанії, після відкриття музею Соломона Ґуґенгайма в місті туристичний потік із нуля зріс до 1500 000, причому 65% відвідувачі із-за кордону, кількість робочих місць зросла на 9 000, у результаті воно із депресивного стало процвітаючим. А ще мер для цього проекту взяв для міста кредит близько 90 млн. євро і повернув його через три роки, так як проект, в аспекті інвестування виявився надуспішним (це якщо у когось буде бажання апелювати, що у нас не має коштів).
5. Чи відомо їм, що для будівництва музею Соломона Ґуґенгайма було запрошено одного із найкращих у світі канадсько-американського архітектора Френка Гері, попри амбіції іспанців та те, що ця благодатна земля дала світовій спільноті таких великих художників, як Рібера, Гойя, Пікасо, Далі… Це при всій повазі до «земляків архітекторів».
6. Бог послав нам Лесю Українку і на Театральному майдані стоїть їй пам’ятник, то чому, як варіант, не зробити на площі скульптурний ансамбль на тему «Лісової пісні», адже це могло би стати гордістю міста та його унікальністю, конкурентною перевагою у боротьбі за туристичний потік не тільки в Україні, а й Європі?
Питання, певно риторичні, тому звертаюся до громадськості, до депутатів, до всіх тих, хто може вплинути на цей процес: «Давайте зробимо щось, давайте не допустимо продовження руйнування архітектурної екології міста, давайте не втратимо шанс стати українським Більбао»!
І на завершення, маю прохання до влади: ви обранці громади і, незабаром, чергові вибори. Хтось залишиться, а хтось піде, не робіть того, за що вам буде соромно перед дітьми, адже гроші - це не основний критерій успіху у цьому житті.
А ще, коли сумніваєтеся і не знаєте що робити, то скористайтеся принципом пілотів випробувачів: «Не знаєш, що робити не роби нічого», у медицині звідки я «родом» - це звучить «Не нашкодь».
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
