Пам’ятаєте, колись я вам розповідала про нашу читачку Любов Сапожник із Кіровоградщини?
Спочатку поділилася з вами її зворушливою сповіддю «Після смерті чоловіка не можу собі одного пробачити…» У ній Любов Василівна розповіла про свого чоловіка, почуття якого не змогла колись належно оцінити, і про те, як тепер гірко, що вже нічого не можна змінити, - йдеться у газеті «Твій вибір».
Згодом читачка розказала дуже щемливу історію кохання свого колеги-педагога – «Тільки б щодня дивитись в її очі…» Це була доля вчителя, який у 43 роки дізнався, що жінка, яку він кохав із юності, овдовіла, і він через майже 20 років поїхав її шукати в чуже місто.
А цього разу Любов Сапожник повідала неймовірний випадок про її колишню ученицю. А почався він зі звичайного шкільного твору…
Учнівський твір про мрію і музика Шопена
– Сьогодні, діти, в нас урок розвитку зв’язного мовлення. І у вас буде дуже цікаве завдання, – з інтригою в голосі промовила Любов Василівна і крейдою на дошці написала тему «Мрія в житті людини». – Найкращі твори я збережу у своїй чарівній папці «Перші спроби чарівного пера». І буду зачитувати їх іншим учням. Так що старайтеся…
У класі стало тихо. Учні схилилися над зошитами, викладаючи на папері свої мрії. А Любов Василівна ходила між партами, час від часу поглядаючи на учнівські роботи та поправляючи дітям спини, щоб сиділи рівненько.
Хтось із них ділився мріями про майбутню професію, хтось – про подорожі. А відмінниця Тетянка писала: «У народі кажуть, людина без мрії – як птах без крил. Без мрії не буде й майбутнього. Бо різні прекрасні дива ми відкриємо власноруч… Колись я думала, мрії збуваються лише в казках, але…» – виводила дівчина каліграфічним почерком.
Вона викладала в зошит розповіді про те, як у дитинстві мріяла про гірський велосипед, – і отримала його. Хотіла новий телефон і комп’ютер – теж уже має. Згодом вона дуже хотіла побувати в країні з цікавими історією та культурою.
«Але все змінилося після уроку української літератури, – поглядаючи то в небо за вікном, то у шкільний зошит, писала Тетянка. – Коли ми вивчали твір Максима Рильського «Шопен», мене зачарувала історія кохання композитора і французької письменниці Жорж Санд. Я тоді подумала: «От би теж колись так закохатися. І щоб від цих почуттів аж світ навколо ставав іншим!» Після того уроку я слухала немало різних мелодій. Та лише вальс Шопена відгукувався в моєму серці незвіданими почуттями».
Але після того сталося дещо неймовірне. Тетяна задрімала, їй привидівся сон. І це марево привело дівчину у країну, про яку колись мріяла, – з цікавими історією та культурою.
«Мандруючи у сні вузенькими вулицями, я вийшла на бульвар Шопена. Переді мною, як жива, – фігура чоловіка на постаменті. А поруч на гранітній плиті застигли у бронзі хлопчик і дівчинка, – розповіла Тетяна. – Чую, звучить музика. З постаменту сходять двоє і починають кружляти у вальсі. Аж раптом – муза Шопена, його кохана Жорж Санд. Композитор бере її на руки і пильно вдивляється в очі. А потім у шаленстві почуттів вигукує: «Я люблю! Я люблю! Я найщасливіший у світі!!!»
Від цих слів Тетяна пробудилася. І тільки звуки вальсу ще довго звучали в голові, ніби кликали дівчину кудись. Тільки куди?
«Звичайно, я мріяла про принца на білому коні. Бо хто ж із дівчат не мріє? – зізналася Тетяна. – Але думала, що тільки в казках та ще вві сні, може, найбільше у світі хотілося, щоб мене так хтось покохав, і я відповіла взаємністю. Та чи не лише в казках бувають такі взаємні почуття? Я не знала. Але все одно про це мрію…»
Коли Тетяна Василівна прочитала твір школярки, була вражена майстерністю дівчинки. Звичайно ж, відклала його в оту саму папку з написом «Перші спроби чарівного пера». Втім ні вчителька, ані школярка навіть не уявляли, яке продовження матиме зізнання у шкільному творі.
Дзвінок від незнайомця
Після 11 класу Тетянка вирішила втілити ще одну свою мрію – стати вчителькою початкових класів. Для того вступила до Центральноукраїнського університету. Студентське життя закрутило приємними турботами: навчанням, зустрічами, друзями, розмовами. Здавалося, дитячі мрії залишилися десь там, у шкільному зошиті.
Аж раптом одного дня дівчині задзвонив телефон.
– Алло? – підняла слухавку Тетяна, побачивши на екрані мобілки незнайомий номер.
– Це Тетяна? – запитав у слухавці чоловічий голос.
– Так. А звідки ви знаєте моє ім’я? – здивувалася. – І звідки у вас мій номер телефону?
На мить запала тиша. А потім голос незнайомця відповів:
– Я Микола. Ваше фото побачив у друга. І тільки-но глянув – зрозумів: ви саме та дівчина, про яку я мріяв усе життя.
Тетяна від несподіванки аж завмерла. Незнайомець, якого ніколи не бачила, зізнавався в почуттях, про які вона хіба що мріяла!
Після того дзвінка молоді люди продовжили спілкування телефоном. Говорили про різне, жартували, ділилися своїм баченням життя. І з кожною розмовою Тетяна все більше переконувалася: вони справді мають стільки спільного. От тільки зустрітися і поспілкуватися наживо молодим людям ніяк не вдавалося…
Почуття спалахнули після телефонної розмови
Але нарешті доля подарувала їм таку можливість. Миколі, який служив у війську, дали коротку відпустку. І він на крилах кохання полетів до своєї лебідки.
Хоча від райцентру до села, де мешкала Тетяна, автобуси не ходили, та це не зупинило хлопця. Він купив дівчині букет білих троянд і пішки попрямував на побачення.
Побачив. Підійшов. Подарував квіти. І ніжно поцілував у щічку. Перший раз…
Боже, скільки любові було в тому цілунку! Скільки ніжності!..
– Ми вперше побачили одне одного, перший вечір провели разом, але мені здавалося, що знаємо одне одного давним-давно, – зізналася Тетяна. – Нам було так добре разом, так тепло і затишно...
Перша зустріч промайнула, мов одна мить. Потім були друга зустріч, третя. Як тільки випадала нагода, Микола мчав до своєї коханої з Первомайська, де проходив службу.
Молоді люди мріяли про весілля, про щасливе сімейне життя. І купалися у своїх почуттях, аж допоки… не прийшла війна…
Разом із батьком Микола пішов захищати Україну. Воювали в одній військовій частині. Відбивали Харківщину від російських окупантів. І під час виконання бойового завдання Миколин батько віддав своє життя, щоб захистити життя нам із вами.
Кохання помогло пройти випробування війною
Важко було Миколі після такої втрати. Не легше доводилося й Тетяні. Адже кожної миті могло статися непоправне і з коханим.
Але доля виявилася милосердною до закоханих. Бо через десять місяців після загибелі батька Микола повернувся. І реальністю стала мрія дівчини про одруження, про близьку людину поруч та про велике взаємне кохання, яке під музику Шопена вона, школяркою, думала, викладаючи мрії на аркуші учнівського зошита…
– Тож мрійте, люди, вірте, і це обов’язково збудеться, – каже сьогодні Тетяна. – А той мій сон, який привидівся в юності, виявився пророчим…
Оксана Бубенщикова
...Сподобалася ця розповідь? А ще більше неймовірних історій зі свого минулого наші читачі оповідають у газеті «ТВОЄ ЖИТТЯ. Цікаві люди. Історії. Любов. Поради». Вона вже на розкладках преси. Але ви можете передплатити його й на весь наступний рік – за індексом 76 305
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
