Найвідоміші свої пісні московити вкрали в українців
Ви давно вже курсі, що москаль, як не вкраде, то не дихне.
І це я зараз не про унітази. І навіть не про письменників і художників, за крадіжку яких уже розповідала в попередніх номерах газети. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Сьогодні розкажу вам, скільки «ісконно русскіх » пісень насправді є українськими. Отож…
Звідки з’явилися радянські хіти?
Десь рік тому наші постійні читачі вже переглядали статтю про те, як частину мелодії гімну СРСР москва викрала у нашого композитора Лисенка.
Але й пісня кремлівських пропагандистів «Смело мы в бой пойдем…» була перероблена з української композиції «Чуєш, мій друже». Слова до неї написала сто років тому Олена Теліга – письменниця, яку в Києві розстріляли нацисти. І приспів пісні звучить так: «Ми сміло в бій підем за Україну».
Мелодія композиції «Вставай, страна огромная», яка 1940 року набула популярності в СРСР, була вкрадена з пісні «Повстань, народе мій», яку ще 1919 року виконували бійці Української Народної Республіки.
Ще одна популярна за радянських часів пісня «Там вдали за рекой» (1924 року) – теж плагіат. Мотив украдений з пісні січових стрільців «Прощався стрілець», і написана вона була українцями ще 1914-го.
Так само борці за незалежну Україну стали авторами пісні «Друже ковалю» (1949 рік). Слова написав вояк Української повстанської армії Микола Матола. Мелодію – український шляхтич Георгій Гончаренко. Але кацапи її вкрали, переклали російською, і стала вона романсом «Поручик Голицын». Для експерименту змішаємо рядки українського тексту і московитського. Дивіться, що вийшло: «Четвертые сутки пылают станицы, / Сльозиться у схроні зволожений мур. / Не падайте духом, поручик Голицын, / ...Бо дуже нелегко й мені самому. // За павших друзей, за поруганный кров наш, / Коли запалає Вкраїна в огні. / Поручик Голицын, к атаке готовьтесь, / На славу Вкраїні, на вічні віки!»
1960 року стала популярною пісня «Вот кто-то с горочки спустился», якій приписали авторство Терентьєва (до слова, уродженця Києва, який потім переїхав до москви). Але насправді це український романс «В саду осіннім айстри білі», відомий ще з 19 ст. Вочевидь, Терентьєв почув її в Україні, а потім зросійщив і приписав собі.
Коли кацап напивається і рве гармошку під пісню «Ой мороз, мороз», то він, виявляється, виконує українську пісню «Ой, мороз, мороз, не студи мене». В Україні вона буле популярною ще на початку 1900-х. Потім її у 1956-му виконав хор із воронежа, переклавши слова російською. І після того все – «було ваше, стале наше».
Аналогічна ситуація з композиціями «Любо, братці, любо», «Їхали хозари», «Ех, яблучко». Навіть мегапопулярний хіт 1990-х «Дим сігарєт с ментолом» – то була українська пісня «Плаття твоє із ситцю», яку у Львові на весіллях виконували ще в 1970-ті.
Беруть і ніяк не подавляться
Здавалось би: далі вже нікуди. Але кацапи навіть зараз нахабно крадуть наші пісні.
Вони, наприклад, привласнили пісню Кузьми Скрябіна «Мамо» і нею озвучують кліп із російськими мобілізованими солдатами та їхніми матерями.
Композицію Святослава Вакарчука «Не твоя війна» кацапи теж примітивно переклали, навіть не морочилися із заміною українських символів, і в них наша пісня звучить так: «Ветви калин похилилися. Мама, кому мы молилися? Сколько еще заберет она твоих детей, не твоя война?» Аналогічно – з композицією Вакарчука «Обійми», де цинічно звучить: «Когда настанет день, закончится война».
Пісню Христини Соловій вони також украли і теж – для пропаганди: «Слышишь, как страшно мне в плену? Как у твоих ладонях – нет так нигде». Уявіть, який цинізм!
Навіть пісню «Шум», яку виконав на Євробаченні український гурт «Go_A» і яку тепер знає весь світ, кацапи не посоромилися стирити. Переклали дослівно. І вже серед російських хітів звучить: «Приходи скорей, веснянка, да поторопись-ка, а мы выйдем на лужайку – будем веселится».
…Колись я чомусь думала, що москалі ХХІ століття – це не ті живодери, якими були їхні діди при Сталіні чи Андропові. Але, як бачимо, «гени не викакаєш». І гниле своє нутро московити передають від покоління до покоління. Вони й сьогодні крадуть, ґвалтують, із насолодою катують і вбивають. Все – як і сто, двісті, п’ятсот років тому. Тому нам від них треба відділитися всіма можливими способами. Не дивитися їхніх фільмів. Не слухати їхніх артистів. Не мати взагалі нічого спільного ні в мові, ні в релігії. Бо ми не один народ і ніколи таким не були…
Ніна Грицюк
Фото: styler.rbc.ua
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.