Він точно знав, що таке війна. Адже у 2014-му був серед перших добровольців АТО. Вона гордилась ним, адже заслужено вважала добрим і мужнім.
Вони були закохані одне в одного до нестями… І їхній синочок був ніби наочним підтвердженням цього чудового кохання волинян, Тетяни та Дмитра, - йдеться в газеті «Твій вибір».
Вони були щасливі… Попри страшні події, які вирували в Україні, попри те, що в країні розпочалося повномасштабне вторгнення… Були по-справжньому щасливі, аж до 10 липня 2023-го. Бо саме того дня під час виконання бойового завдання у П’ятихатках Запорізької області під час ворожого мінометного обстрілу, старший солдат взводу зв’язку механізованого батальйону волинянин Дмитро Редчук отримав поранення, не сумісні з життям...
Коханий чоловік, люблячий син, турботливий батько, надійний брат, справжній патріот своєї батьківщини – таким Дмитро лишився в пам’яті рідних, друзів, побратимів.
16 грудня 2023-го вони прийшли на могилу загиблого Героя, аби привітати із земним днем народження. Бо душа Дмитра досі споглядає з небес, як росте його синочок.
Дружина Тетяна пригадує, що коли 2014-го почалася війна, то Дмитро перший пішов до військкомату. Коли служив, казав: йому легше там, на фронті, бо він думав за світле майбутнє.
Те кляте 24.02.2022 назавжди змінило їхнє життя. Як і життя мільйонів українців. «Пригадую ранок 24 лютого 2022. Тоді ще ми зустрічались, і я перебувала у Луцьку. Я зателефонувала до нього, повідомивши, що не маю змоги виїхати з міста. А його вже викликали у військкомат, оскільки він був учасником АТО та учасником ТРО», – розповідає жінка.
А за кілька днів потому Дмитро освідчився Тетяні. Сказав, що тільки з нею бачить усе своє життя, тільки поруч із нею хоче крокувати вільною та мирною країною, тільки її бачить мамою своїх дітей.
Насправді Дмитро мав можливість не служити, але вважав це своїм обов’язком. І, як справжній патріот, не вагаючись, пішов захищати рідну землю.
Як тільки випала можливість, закохані офіційно поєднали свої долі. А ще за трохи Тетяна повідомила Дмитру: їх уже не двоє, а троє.
«Наше одруження, вагітність3, народження сина – все сталося під час війни.
Якось я запитала у нього, чи пішов би він служити, якби вже тоді знав, що у нас буде дитина. І він сказав: «Навіть якби в мене було троє дітей, я б все одно пішов. Я не зміг би всидіти вдома перед телевізором», – пригадує Тетяна.
«З народженням сина йому було нестерпно важко. Адже Дмитро не бачив, як росте новонароджений синок. Тому при кожній нагоді він їхав додому побачити хоч декілька годин сина та мене. Звісно, в нас виникали непорозуміння. Адже я прагнула, аби він був вдома, щоб син бачив тата…
Проте його обов’язок полягав бути «там». Він щоразу зазначав, що мусить нас захищати. І що він пішов на війну, аби жодна дитина не бачила того жаху, який відбувається зараз на Українській землі.
Дмитро твердо вірив у наближення перемоги, будував плани. Водночас просив мене бути сильною. Дивно, проте останні тижні він ніби щось відчував. Просив синові розказувати якомога більше про нього, показувати світлини, де зображений татко. Він усвідомлював, що кожен день може бути останнім. Утім ніколи не жалівся: «У мене все добре».
Дмитро багато говорив з Михайликом. Прищеплював йому віру в Бога. Вчив, як маму поважати, як ставитися до старших, до тварин, до природи. Часом здавалось, що він більше його любив, ніж я. Навіть перебуваючи далеко, він цікавився, як підростає син. Він прагнув, аби я і Михась пишались ним.
Хотів, аби ми його з малечою дочекались. Бажав бути найкращим чоловіком і татом», – пригадує Тетяна.
Дмитро Редчук загинув як Герой. Під час виконання бойового завдання, всупереч пораненню, встиг врятувати декількох побратимів... А сам загинув…
Відвертий, добрий, справедливий, щирий, завжди із посмішкою – таким пам’ятатимуть Дмитра. Завжди думав про інших більше, ніж про самого себе. Ставив перед собою цілі, будував плани, але...
Невблаганна війна забрала життя… Небесне воїнство поповнилося ще одним нашим Героєм...
З ініціативи Тетяни ім’я Дмитра Редчука увіковічнили на меморіальній дошці, розміщеній на будинку родини. А ще одну меморіальну дошку встановлять на приміщенні школи, де навчався наш мужній захисник.
Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям, побратимам загиблого Захисника. Поділяємо ваші біль та горе. Низький уклін за героїчний подвиг! Вічна пам’ять, честь та шана Герою!
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
