Щотижня в Україні стається по два самогубства серед тих, хто вижив на війні, але не знайшов себе у мирному житті.
Нещодавно військова прокуратура озвучила жахливу статистику: понад півтисячі самогубств у бійців, які повернулися із зони АТО. Хоча насправді вона може бути значно вищою, адже є чимало випадків, де причину смерті визначити важко. Це можуть бути так звані «приховані» суїциди.
Нинішній рік став піковим із самогубств серед військових. По два на тиждень. Ці дані оприлюднив військовий прокурор України Анатолій Матіос. І багато самогубців, зовсім юні хлопці, – 1995-1998 років народження…
Одружені з війною…
А передує суїцидам, як пояснює кризовий психолог Олена Звєрєва, втрата сенсу життя.
– Вони зневірились у державі, людях. І якщо раніше хлопці трималися, бо вірили у зміни, надіялися, що держава подбає і про них, то зараз усім стало зрозуміло, що все це марно. І ця образа з домішками агресії, переходить у аутоагресію (заподіяння фізичної чи психологічної шкоди собі). Їм спадають думки, що вони невдахи, нікчеми. Хоча направду, з життя йдуть дуже сильні люди, від яких ніхто такого навіть не очікував. Вони не звикли скиглити про свої проблеми, тому й обирають саме такий вихід. Але я вам скажу так: ці самогубства – то наша програна війна, – каже Олена Звєрєва.
Аби працювати з атовцем, не достатньо бути просто психологом. Потрібно бути його побратимом, другом. Говорити з ним нарівні і знати війну особисто, а не з розповідей. Лише в такому випадку можна зрозуміти, чому вони, пройшовши усі сім кіл пекла війни, зрештою вирішують вкоротити собі віку на мирній території.
– Вони звикли дивитися в очі смерті, вони зіштовхнулися з нею настільки близько, що потоваришували з нею. І упіймали отой адреналін, який викидався при відчутті, що смерть поряд. А коли повернулися додому, адреналін знизився, почалися проблеми навіть у статевих стосунках, тому що без адреналіну уже не так яскраво і гостро сприймаються сексуальні відчуття, адже гормональний фон напряму стимулюється адреналіном. Мене питають: «Чому так несправедливо: там в окопах мені снилася дружина, а вдома, коли я з нею в теплому ліжку, мені сниться війна?» Їх тягне назад. Тому я завжди образно кажу, що вони одружені з війною, – продовжує психолог.
Лише на Волині з початку війни зафіксовані 8 суїцидів, і майже всі – 2017 – 2018 року.
– А скільки маскованих суїцидів, таких, як розбився на автівці, тому що нібито не впорався з керуванням. Хоча насправді розігнав машину до швидкості 200 і просто «у пляцок». А скільки таких, що втопився, бо не хотів випливати. Напився ліків – і не прокинувся, – додає Олена Звєрєва.
«Там вони – захисники, а тут – «психи»…»
Власне, це та сумна реальність, з якою доводиться стикатися зараз усім військовим. Адже на цей час, як зазначає Олена Звєрєва, політика держави зводиться до того, що атовців мало не в резервації потрібно тримати, зачинити в божевільнях, бо вони психи. Та й саме суспільство далеко не іншої думки.
– Це справжні кіборги, люди, які мають надможливості. Знаєте, на війні вояка з переламаною ногою міг пробігти 5 кілометрів. Та в мирному житті він би помер від больового шоку. Вони знають, як вижити в окопі при температурі мінус 25. І при цьому навіть застуди їх не брали. А тут вони просто не пристосовані жити, і це перш за все помилка черствого і невдячного суспільства. Хлопці часто кажуть: «Ми тут нікому не потрібні. Ми за них ладні були вмерти, навіть не задумуючись, а яка подяка?» Про що мова, якщо в Луцьку їх ще навіть не визнали як почесних громадян. Волинь – єдина область, яка ще не визнала добровольців на обласному рівні. Навіть Донецька вже проголосувала, – розповідає психолог.
Більше того, як зазначає пані Олена, їх ніхто не хоче працевлаштовувати. «Скільки я особисто шукала хлопцям роботу, а мені відповідали, мовляв, навіщо мені той дурний атовець», – додає жінка. Звідси – відчай, безвихідь, відсутність сил боротися. От і виходить, що на передовій він – захисник, а тут – навіть свою родину не може захистити від злиднів.
Ще одні приголомшливі статистичні дані: 27 тисяч важких злочинів в Україні скоїли саме учасники АТО. Це з 2014 року і по сьогодні. Агресивна поведінка – ще один прояв посттравматичного синдрому.
Один із останніх випадків – у Турійському районі атовець зарізав сусіда. Раніше – найкращі товариші, один з яких пішов захищати Вітчизну, інший – лишився в тилу. «Прийдуть сепари, я їх з короваєм зустріну», – розмахуючи ножем перед уже мобілізованим військовим кричав його іще вчорашній друг. Ножем, який до речі, подарував йому цей же атовець. Як наслідок – перерізане горло і смерть того, який бездумно провокував військового. Ні, ніхто тут не береться виправдовувати дій армійця, це радше заклик усім нам задуматися…
– Люди, ви ж повинні розуміти, навіть якщо і не були на війні, слідкуйте врешті за своїми словами. Ніколи не жартуйте словом «сепар», бо військові автоматично сприймають вас за сепарів. Не можна підходити до вояки ззаду і раптово його обіймати. То він тебе перекине і зламає тобі шию, автоматично. Ні в якому разі не можна жартувати такими словами, як двохсоті. Це не жарти! Ніколи не провокуйте захисника, типу: «Де ти служив? Та ти там ніколи не був». Люди, не добивайте їх. Дайте їм оговтатися, дайте спокійно зростися їхній психіці, – зазначає пані Олена.
За секунду до самогубства…
Лише на Волині – 11 тисяч учасників АТО. Чи не кожен з них потребує кваліфікованої психологічної допомоги. В обласному госпіталі для інвалідів війни для них відведено аж… 30 ліжок. Тоді як, приміром, у госпіталі ветеранів війни в Кропивницькому на 6 тисяч атовців – 250 ліжок. Плюс сучасні тренажери, басейни.
Ніхто не зможе краще зрозуміти хлопців із передової, як ті, хто відчув війну на власній шкурі. Саме тому за ініціативи Олени Звєрєвої на Волині уже функціонує група швидкого реагування на кризові ситуації, куди входять самі учасники бойових дій. Останній випадок, який сколихнув Волинь, коли атовець запхнув собі ніж у серце. Він до останнього не погоджувався на медичну допомогу, але під впливом побратимів все таки його вдалося врятувати. Лікар успішно його прооперував, до серця лезо не дістало лише 2 міліметри…
«Сьогодні твій «козел» завтра для когось може бути «котиком»
Тренінги для дружин атовців – ще один вид діяльності Олени Звєрєвої. Ці жінки потребують ще більшої психологічної допомоги, ніж їхні чоловіки. Власне, тому стільки розлучень у цих сім’ях.
– Я їх не засуджую. Просто жінка не витримала, і крапка. Бо з цим потрібно працювати. А коли вона вже виснажена і тією війною, і тим своїм чоловіком, і постійною тривогою за нього, просто не витримує. А дорікати чоловікові, що він уже не такий, як був до війни, безглуздо. Бо він уже таким і не буде. Або прийми його таким, як є, або залиши. Я завжди кажу, що сьогодні твій «козел» завтра може бути для когось «котиком», – зауважує психолог.
Зрештою, усе у всесвіті закономірно. Не поважаєш своїх захисників – будеш годувати ворогів. Такими словами завершує свою розповідь Олена Звєрєва. І нам, сидячим у надійному тилу, задуматися таки варто. Бо війна ще триває…
Ірина Бура
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
