В Україні людям з інвалідністю доводиться долати надзвичайно складний шлях, аби нарешті досягти заповітної мрії – стати батьками. І на цьому шляху зустрічаються різні перепони - від безнадійних діагнозів і недоступних лікарень до осуду оточення та звичайної прогулянки на візку із дитиною.
Чому сім років знадобилось Валентину з інвалідністю з Луцька, щоб стати батьком двійнят – у сюжеті ТСН.
13 років тому Валентин із Луцька потрапив у ДТП, де важко травмувався. Сім років він у шлюбі і увесь час із дружиною докладали зусилля, щоб у них народилося маля. Нині вони мають двійнят – Марійку та Маргаритку.
Тато з інвалідністю каже, що до цього страждав депресією, нині часу на це немає, переробляє й ремонтує авто та допомагає з дітками.
«Треба вдвічі більше жити, працювати, творити, треба дітей виховати, поставити на ноги, виховати з них гідних людей», – зауважує Валентин.
Двійнятам нині 4 місяці. Батьки мріють про власне житло, поки що живуть у мами. Проте впевнені, що заради дітей варто було роками боротися. Нині у їхніх планах – третій, син.
Уляна та Віталій одружилися ще 8 років тому. Увесь цей час вони мріють стати батьками, але мають інвалідність: Уляна впала з мотоцикла, а Віталій невдало пірнув у воду.
«Проблема не тільки психологічна, багато медичних питань, архітектурної недоступності», – каже подружжя.
Поки етап батьківства не настав, вони домагалися у забудовника встановлення пандусу в будинку. Нині своїм досвідом діляться в мережі і тренують свої батьківські уміння із домашнім улюбленцем.
Інша героїня – 37-річна Юлія, чотирнадцять років тому травмувалася в ДТП. Упродовж 10 років вона з чоловіком мріяла про власну дитину. Наважилися, коли вже було власне житло, втім, мрія втілилася в життя не одразу.
«Перша вагітність зірвалася на 11-му тижні. Депресія, плакала. Важко було, я працювала з психологом», – пригадує дівчина.
Проте, після втрати лікар заявив, що у пари не вийде народити дитину. Пояснив усе порушеннями в організмі. Відтоді подружжя відвідало багато клінік і нарешті цьогоріч Юлія пішла на довгоочікуване УЗД малюка.
«Для нас це щастя. Вадим плакав, коли дізнався. Плакали разом, що нарешті до цього прийшли», – каже дівчина.
Втім, Юлія зізнається, що має деякі страхи щодо виховання дитини. Проте допомагати їм обіцяють дідусі й бабусі.
«Страхи, як ми будемо справлятись із дитиною. Поки лежить – можна, а коли він буде бігати, повзати... У Вадима теж інвалідність, теж фізичні обмеження, не може нагнутися, щоб взяти щось із підлоги», – зазначає дівчина.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
