Адріан Філь: «Найкраща операція – та, якої не зробив. Вдала операція не залежить від імпланту, а від фаховості та професійності хірурга»

У Волинській обласній клінічній лікарні ортопедія стала одним із профільних напрямків. Саме там, в обласному центрі ортопедії, травматології та артроскопії на чолі із професором Адріаном Філем приймають кращі хірурги області.

Спеціалісти центру ведуть консультаційний прийом і виконують операції, результати яких часто межують із магією. При цьому вони ніколи не зупиняються на досягнутому, їм завжди є куди рости. Та нерідко залучають для обміну досвідом і для допомоги пацієнтам фахівців зі світовим ім'ям.

Про роботу центру, вибір медицини як професійного життєвого шляху, команду фахових лікарів – в актуальному інтерв’ю з Адріаном Філем.

«На мій вибір йти в медицину вплинули два фактори. Перший – це особистий досвід. У 8-річному віці я мав перелом гомілки. Ще тоді мене вразила кваліфікована медична допомога, яку надали лікарі. І що цікаво, гомілку мені вилікували не оперативним шляхом. Наразі вона чудово функціонує.

На той час, коли дістав цю травму, ортопедія була більш консервативна. Але, зважаючи на власний досвід, упевнений, що консервативні методи лікування також дають хороші результати, якщо мова йде про дитячу травму.

Другий фактор – лікарська династія. Адже мій дідусь Євстахій Іванович Демянчик закінчував медичний університет в Граці (Австрія). Досі зберігаю його диплом як сімейну реліквію. У свій час він дав старт медицині в Стрию на Львівщині, був першим головним лікарем Стрийської залізничної лікарні.

Батько Юрій Ярославович Філь багато років очолював кафедру травматології та ортопедії Львівського національного університету імені Данила Галицького, а також працював головним лікарем медичного закладу швидкої допомоги у Львові (тепер це лікарня святого Пантелеймона).

Тож при виборі життєвого шляху тато був основним ідеологом і стимулятором. Він навів кілька беззаперечних аргументів, що професія лікаря потрібна та цікава. І ці аргументи остаточно переконали мене присвятити своє життя медицині. Пішов, так би мовити, батьківськими та дідівськими стопами», – розповідає Адріан Юрійович.

– Цікаво, чи у школі Вам краще давались такі предмети, які потрібно добре знати кожному лікарю, тобто хімія та біологія?

– Під час навчання у школі важко було виокремити якісь предмети, які б особливо подобалися. Ну, хіба що фізкультуру (усміхається, – авт.). Але все-таки, коли мова зайшла про вибір університету та спеціальність, то, як я вже зазначав, було прийнято рішення вступати до медичного вишу. Тепер вважаю, що дослухатись до порад, індукованих батьками, – правильний крок у моєму житті.

– Вибір медичного вишу також свідомий? І як складався подальший професійний медичний шлях?

– Так, вибір був абсолютно свідомий на користь Львівського медичного університету, адже я львів’янин і просто обожнюю рідне місто.

А моя професійна діяльність розпочалася з посади молодшого медичного персоналу ще під час навчання у виші. Згодом мене призначили медбратом у травмпункті. А вже після закінчення інтернатури першою моєю роботою стала посада лікаря травматологічного блоку.

Тобто можу з упевненістю сказати, що подолав усі сходинки: від молодшого медичного персоналу до завідувача відділення. Вважаю, що лікар, який проходить таким шляхом, знає безпосередньо ті проблеми, що існують у відділеннях, і з власного досвіду розуміє, де і як кожна ланка має працювати.

– Запрошення приїхати до Луцька у Волинську обласну лікарню стало несподіванкою?

– На той час, коли я отримав запрошення, мені запропонували стати завідувачем відділення. І для мене це було свого роду «стрибком віри», оскільки до кінця не розумів, що на мене чекає. Але, зібравшись із думками, зваживши всі «за» та «проти», відважився переїхати до Луцька та, вже зараз можу сказати, жодного разу не пошкодував про прийняте рішення.

Хочу відзначити той факт, що маю повне розуміння з боку адміністрації лікарні. Тож мені набагато простіше було донести свої ідеї, нововведення на Волині, ніж у Львові. Із чим це пов’язано – важко сказати. Але факт залишається фактом.

– А коли виникла думка організувати та очолити Волинський обласний центр ортопедії, травматології та артроскопії?

– Насправді ця думка назріла давно. Я багато стажувався за кордоном і бачив на власні очі, як функціонують подібні центри на базі лікарень, наскільки ефективно вони працюють. Тому ця ідея не є на 100% нова, а свого роду вдала копія та переймання досвіду закордонних лікарень. І, як показала практика, моя ідея спрацювала по максимуму тут, у Волинській обласній клінічній лікарні.

– Наскільки успішно вдається поєднувати медичну діяльність та наукову, а також викладацьку?

– Кілька років тому я викладав у Львівському університеті на кафедрі ортопедії і травматології. На сьогодні працюю на новоствореному медичному факультеті ВНУ імені Лесі України.

Поєднувати кілька напрямків у роботі буває нелегко, але, зважаючи на мій статус професора, можу делегувати виконання певних обов’язків своїм помічникам, оскільки впевнений у їхній професійності. Тож приділяю достатньо часу для того, щоб займатися зі студентами та інтернами.

– Цікаво, як Ви оцінюєте підготовку медичних фахівців на Волині? Адже деякі з них, певно, проходять у Вас інтернатуру.

– Якщо студент свідомий, мотивований, цілеспрямований, то він здобуде потрібні теоретичні знання незалежно від того, в якому закладі вищої освіти навчатиметься. Коли студент несвідомо обрав спеціальність, вчиться з-під палки, тоді, навіть навчаючись, умовно кажучи, в університетах «Ліги Плюща», тобто об’єднанні університетів США, які випустили декількох президентів, купу нобелівських лауреатів, а також відомих політиків та зірок, він або вилетить з нього, або закінчить без успіху, тобто така освіта не знадобиться йому в подальшому професійному житті.

Хочу зауважити, що інтерни, котрі проходили інтернатуру у Волинському обласному центрі ортопедії, травматології та артроскопії, отримали, безперечно, потужну теоретичну та практичну бази.

Після закінчення інтернатури ті інтерни, які були з попереднього випуску, під нашим безпосереднім контролем самостійно проводять операції досить високого рівня складності.

– Зважаючи на Ваш викладацький досвід, чи бачите Ви при першому знайомстві у студентові ту божу іскру, через яку потім його будуть вважати «лікарем від Бога»?

– У нашому суспільстві існує жарт: є лікарі від Бога, є лікарі з Богом, а є лікарі «не дай Боже» (усміхається, – авт.). Я пригадую, коли вперше прийшов до школи, моя вчителька одразу звернула на мене увагу та зауважила, що я буду гарним учнем. На той момент мені було незрозуміло, як вона це визначила. Але зараз, коли приходять студенти на перші пари, стає очевидно, хто з них буде хороший лікар. Навіть зважаючи, як він підготувався до занять. Хоча якщо студент має багаж теоретичних знань із попередніх кафедр, його це може врятувати. І, як показує практика, такі студенти «не сходять з дистанції», досягаючи вершин у медицині.

– Тоді поговорімо про Вашу команду лікарів.

– До початку повномасштабного вторгнення в нашій команді існував такий своєрідний поділ, згідно з яким кожен лікар спеціалізувався на якійсь окремій галузі. Зрозуміло, що після 24 лютого 2022 року цей поділ був нівельований, адже лікарі почали багато працювати із травмами воєнного характеру.

Так, на сьогодні до нашої команди входять: Олег Павлович Каліщук, лікар вищої категорії, спеціаліст високого класу щодо травм; Ярослав Володимирович Шевчик, лікар із багаторічним досвідом та спеціалізацією в основному на травмах; Орест Антонович Менчак, фахівець із багаторічним досвідом, який спеціалізується в ендопротезуванні великих суглобів.

Також серед наших колег є своєрідний «дует» лікарів, котрі займаються напрямком «артроскопія колінного та плечового суглобів». Це Ігор Ростиславович Кравчук та Юрій Валентинович Шендерюк.

За останній період до нас прийшло багато молодих лікарів, зокрема Михайло Іванович Валігурський, Іван Володимирович Абрамович та Юрій Вікторович Чернець.

– Що вже є сучасного в лікарні, яке обладнання має Центр та яке б хотілось мати, щоб надавати якісну медичну допомогу?

– На сьогодні в лікарні вже працює система одноразового медичного матеріального забезпечення. Волинська обласна клінічна лікарня стала, можна сказати, флагманом сучасних світових підходів до правил асептики й антисептики. Понад рік ми працюємо із сучасними стерильними операційними наборами, за допомогою яких у нас є можливість підвищити рівень стерильності в операційній, а саме мінімізувати потрапляння інфекції в операційне поле, також забезпечує особистий захист лікарів та значно зменшує забруднення навколишнього середовища. Кожен набір є індивідуальний і не потребує повторної перестерилізації окремих елементів. За період використання цієї продукції можемо констатувати різке зниження кількості інфекційних ускладнень.

Кожен ортопед-травматолог – це свого роду інструментальний шопоголік. Інструменту ніколи не буває забагато, до того ж хорошого. Завжди є потреба в додатковій кількості інтраопераційної рентген-візуалізації. І не забуваємо про те, що обладнання має властивість зношуватись. Отож, купуючи новий інструмент, ми одразу шукаємо йому заміну, бо нічого не вічне. Хоча, звісно, намагаємося обирати хороший якісний інструмент, бо він буде достатньо довго служити.

З якісного важливого обладнання, яке є у відділенні, можу назвати електронно-оптичний перетворювач (ЕОП). Цей пристрій дає можливість виконувати інтраопераційний рентген-контроль у різних площинах і максимально швидко оцінювати лікарями нашого Центру якість репозицій, тобто якість зіставлення кісткових фрагментів, а також якість позиціювання імпланту.

Також важливим лікувально-діагностичним інструментом для наших лікарів є артроскопічна стійка. Для прикладу, коли мова йде про внутрішньосуглобові переломи проксимального відділу великогомілкової кістки, досить часто ми їх оперуємо не лише під рентген-контролем, а й під прямим візуальним контролем за допомогою артроскопа. Це коли в колінний суглоб вводиться камера та маніпулятори, і через спеціальний трепанаційний отвір в кістці ми виставляємо суглобову поверхню в її анатомічне положення. Перевага такого методу полягає в тому, що немає потреби в розсіченій капсулі суглоба. Відповідно це менш травматично, менш інвазивно, і пацієнт швидше відновлюється, йому банально менше болить після операції, та, звісно, зменшується потреба в анальгетиках.

Також із важливих можу назвати силові інструменти. Якщо непідготовлена людина подивиться збоку на нашу роботу, то вона знайде багато паралелей зі слюсарною справою. Так, у нас є спеціальні дрельки, реципрокні пили, які використовуємо під час операцій та які є незамінними помічниками в нашій роботі, якщо мова йде про встановлення протезів колінного суглоба.

– Адріане Юрійовичу, Вас без перебільшення можна назвати зіркою на медичному небосхилі Волині. Проте, певно, є люди, яких Ви вважаєте своїми зірковими вчителями та наставниками.

– Головним своїм наставником і вчителем вважаю свого батька. Серед зіркових медичних вчителів, у яких я мав честь вчитися та яких знав особисто, легенда світової ортопедії доктор Йозиф Шацкер, відомий в ортопедо-травматологічному світі своєю класифікацією переломів проксимального відділу гомілки, а також розробленням багатьох сучасних хірургічних методик.

Також слід відзначити японського професора Такеші Савагучі, котрого вважаю світилом усієї південно-східної Азії в контексті переломів тазу. Мав честь разом із ним бути лектором на конгресі в Індії. Це людина, яка має енциклопедичні знання як з ортопедії, травматології, так і загальні. А також володіє філігранною операційною технікою.

При цьому Такеші справді унікальний. Адже з таким набором скілів (навичок) він залишається хорошою, відкритою людиною, яка залюбки ділиться своїми знаннями й уміє говорити легко та відкрито.

Також із моїх вчителів та наставників варто виокремити професора Юліана Дутку, лікаря, який працює та практикує у Кракові та є віцепрезидентом Європейської асоціації хірургії колінного суглоба. Він багато оперує, попри те, що вже досить поважного віку. І в 70 років Дутка активно та ефективно проводить оперативні втручання підвищеного рівня складності!

Чим я йому завдячую? У нього така парадигма: найскладніші питання потребують найпростіших рішень. І коли в моїй практиці трапляються складні випадки, я з ним можу проконсультуватись та разом прийти до спільного рішення.

– На Вашу думку, які soft skills та hard skills має мати хороший лікар?

– Напевно, якщо мова йде про хірургів загалом та ортопедів-травматологів зокрема, то насамперед це витривалість. Є такий жарт. «Чим відрізняється звичайна людина від спортсмена?» – «Звичайна людина пробіжить стільки, скільки може, а спортсмен пробіжить стільки, скільки може, а потім стільки, скільки треба». Так і ортопед-травматолог: оперує, скільки може, а потім – скільки треба.

Витривалість потрібна в операційній, де роботу хірурга вважають делікатною та філігранною, але багато хто забуває, що вона є фізично важкою.

Витривалість проявляється у вмінні постійно вчитись чогось нового. Для того, щоб хірургу залишатися в тонусі, в курсі останніх подій медицини, потрібно бігти і при цьому розуміти, що ти залишаєшся на місці. А для того, щоб іти вперед, треба летіти чимдуж.

Також хороший лікар має бути людяний. Адже хай там який він буде розумний, витривалий, фаховий, без людяності лікарем стати неможливо. Не дарма в Біблії сказано: «Спочатку було слово…». І з власного досвіду запевняю, що добре слово, сказане в потрібний момент, має суттєвий терапевтичний ефект, яким не можна нехтувати.

Тож добре зроблена операція і хороше людяне ставлення до пацієнта в 99% випадків дають чудові результати.

– Нещодавно на День медика Вам вручили високу нагороду. Розкажіть детальніше про це.

– Так, я був нагороджений медаллю «Відзнака Ради національної безпеки й оборони України» III ступеня за вагомий внесок у гарантування національної безпеки та оборони України, зразкове виконання службових обов’язків в умовах воєнного стану.

Ця нагорода є дуже важливою для мене, однак хочу наголосити, що вважаю її колективною заслугою, відзнакою нашої спільної роботи. Так, від мене як від очільника Волинського обласного центру ортопедії, травматології та артроскопії залежить правильне налаштування ритму для всього колективу, налагодження усіх потрібних процесів. Але один в полі не воїн. Тож без злагодженої роботи старшого, середнього та молодшого медичного персоналу було б неможливо надавати якісну медичну допомогу пацієнтам.

– Як змінилась робота центру через війну в Україні?

– Війна – це епідемія травми, а для нас, медиків, це другий фронт. Найважча травматологія мирного часу тепер – легка прогулянка. До нашого центру часто привозять поранених бійців. Медична допомога, яку їм надаємо, має бути, по-перше, надзвичайно професійною, а по-друге, швидкою. Тож у нас оперують лікарі з досвідом, молоді колеги під керівництвом більш досвідчених, отримавши перед цим настанови щодо якісної підготовки до операції, планування самої операції і якісного її виконання. Хочу наголосити, що оперативні втручання в центрі на високопрофесійному рівні! Адже якісна медична допомога кожному, зокрема нашим захисникам, наближає нас до перемоги, дає шанс на повноцінне життя тим, хто отримав травму чи поранення.

– Ви – активний користувач соцмереж. І ось в одному з останніх постів була озвучена думка, що якщо правитель летить лікуватися за кордон, то він нічого не зробив для медичної галузі у своїй країні, і немає фахівців, у яких він може лікуватись. Цікаво, на Вашу думку, керівництво України могло б отримати кваліфіковану допомогу у Волинській обласній клінічній лікарні загалом та Волинському центрі ортопедії, травматології та артроскопії зокрема?

– Я щиро бажаю здоров’я керівництву нашої держави. Але якби, не дай Боже, комусь із представників вищої влади довелося проходити лікування в нашій обласній медичній установі, впевнений, що воно було б на найвищому професійному рівні. Хоча ми надаємо кваліфіковану допомогу незалежно від посад, статків чи рангу на належному рівні, за протоколами провідних держав.

– Що для Вас є місцем сили, де можете відновити свої внутрішню життєву енергію?

– Місцем сили для мене є моя сім’я. Не завжди вдається відокремити та ізолювати її від роботи, однак намагаюся це робити. Прагну за першої можливості приділяти вільний час своїй родині. І потреба бути в колі сім'ї, спілкування із близькими найкраще відновлює мої внутрішні життєві сили.

– Ми з Вами спілкуємося напередодні Дня Незалежності України, яку зараз виборюємо у прямому сенсі цього слова й за яку зараз помирають люди. Що для Вас означає «незалежність»?

– Незалежність для мене – це насамперед відповідальність. Якщо людина говорить лише про хороше та не визнає існування поганого, це є самодурство, відсутність самокритики, прогресу.

Є такий жарт: «Хто може вважатись експертом? Експерт – це та людина, яка припустилася всіх можливих помилок, але більше їх не зробить». Тож незалежність – це власні помилки, визнання та свідоме прийняття їх.

Спілкувалась Ірина Белоцька

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.