Історія кохання цієї пари гідна екранізації, адже дуже схожа на казку. Вони могли ніколи не зустрітись у звичайному житті, однак доля одного разу дала можливість Йому побачити Її фото у соціальній мережі та підказала спосіб знайомства, до слова, досить нестандартний.
Отож, знайомтесь із нашою парою наречених: Елліс Мурр та Назарій Гроголь. Ці двоє досить відомих у Луцьку молодих людей намагалися уникнути загальної уваги до їхніх стосунків. І їм це вдавалося певний час, якби не людські пересуди та плітки, в яких певним чином була замішана навіть політика.
Саме тому Елліс щиро вирішила поділитися з нами своєю історією кохання. Отож…
Як усе починалося
«Коли до мене на консультацію прийшов симпатичний молодий чоловік, я навіть подумати не могла, що саме він стане моєю долею. Тим часом Назарій уже все вирішив за нас обох (усміхається, – авт.). Пізніше він зізнався, що не мав іншого приводу для знайомства зі мною, окрім як домовитись про консультацію до мене як до спеціаліста.
Ми говорили про правильне ведення бізнесу, ставлення до фінансів, обговорювали можливості створення нового бізнесу, різні бізнес-ідеї. Я й гадки немала, що Назарій насправді прийшов до мене із зовсім іншими думками та бажаннями. Так, я людина досить замкнута, багато працюю, мене рідко, фактично неможливо побачити у якихось розважальних закладах тощо. Я постійно відмовляла пропозиціям, які мені надсилали в особисті повідомлення, піти на побачення.
Тому коли він побачив моє фото в одній із соцмереж і почав шукати мене у реальності, йому нічого іншого не лишалося, як використати одну-єдину можливість – знайомство за допомогою моєї роботи, ставши моїм клієнтом.
Відтак під час третьої зустрічі Назарій нарешті вирішив зізнатися в тому, що я йому дуже подобаюсь. Насправді я ніколи не дозволяю собі інший формат спілкування з людьми, які приходять до мене по психологічну допомогу, аніж «клієнт-психолог». Однак він зумів довести щирість своїх намірів. І я прийняла рішення, що наші стосунки мають право бути».
Пропозиція – на висоті 10 тисяч метрів
«Назарій уміє мене дивувати. Тож приблизно через рік наших стосунків, коли він вирішив зробити мені пропозицію, вигадав досить цікаву ідею.
Того знакового дня Назарій запропонував поїхати погуляти до Львова. Однак дорогою наш маршрут трішки змінився, і ми попрямували в бік Івано-Франківська. Моя інтуїція, яка в мене дуже розвинена, підказувала, що відбувається щось надзвичайне. Однак я «списала» зміну маршруту на його роботу. Хоча й відчувала певну тривогу всередині.
Ми зупинилися на галявині, оточеній лісом. Згодом я побачила, що під’їжджають автомобілі, з яких починають вивантажувати повітряну кулю та обладнання для неї.
«Елліс, ти ж завжди мріяла політати на повітряній кулі? Ми стільки разів говорили з тобою про це, але через карантин та світову пандемію ми поки що не змогли полетіти у Каппадокію. Тому я вирішив доставити тобі це задоволення тут, в Україні», – запропонував Назарій.
Поки кулю нагрівали та надували гарячим повітрям, ми блукали лісовими стежками, щиро насолоджуючись повітрям, сходом сонця над деревами. Для мене ліс – це справжнє місце сили, місце, де я можу відновити енергію. Отож, я повністю занурилась в атмосферу та прогулянку з коханою людиною. І відповідно не дуже стежила за тим, що відбувається біля кулі.
Коли повітряна куля нарешті набула своїх розмірів, нас запросили розташуватися у кошику, аби почати політ. Зізнаюсь, мені спочатку було досить страшно, адже я підіймалася у повітря вперше. Згодом острах змінився хвилюванням, а вже коли ми досить високо злетіли, мене огорнули відчуття захоплення та щастя!
Це було дивовижно! Ми летіли над землею, насолоджуючись краєвидами, купаючись у перших променях вранішнього сонця, до якого, здавалося, зовсім близько.
У якийсь момент мені запропонували подивитися вниз, аби побачити, як лісом бігають косулі. Звісно, я почала дивитися униз. І тут почула голос свого нареченого.
Озирнувшись, побачила, що Назарій стоїть на одному коліні, тримаючи у руках квіти та коробочку з обручкою! Виявилося, що букет квітів за його проханням був причеплений до кошика назовні. А щоб я не побачила, як він дістає квіти, мою увагу посилено відвертали (усміхається, – авт.).
У ту мить, коли почула «Елліс Мурр, ви погоджуєтесь стати моєю дружиною?», я не могла вимовити ані слова, настільки це для мене було зворушливо. Лише кивнула головою на знак згоди. Через моє хвилювання, адже для мене це дійсно відповідальний крок, Назарій навіть не зміг одразу надягнути обручку на мій палець.
Якщо чесно, я ніколи не бачила себе одруженою, у домашньому колі, із чоловіком поруч. Завжди розраховувала лише на себе, на власні сили. Однак Назарій зміг показати мені, як це чудово – бути маленькою дівчинкою поряд із ним, беззаперечно покладатися на нього, довіряти йому.
Мого нареченого так виховали: чоловік повинен бути для своєї дружини справжнім захистом, оберігати її від будь-яких негараздів, слугувати певним щитом між жінкою та навколишнім світом. Розумію, що це не дуже відповідає сучасним поглядам молоді на інститут шлюбу, однак це якнайкраще відгукується у моїй душі, хоча й не зовсім у моєму «амазонському» стилі.
Коли зараз переглядаю відео пропозиції, не можу стримати сліз щастя, адже це було так тепло, ніжно та зворушливо! А наші почуття надзвичайно сильні, яскраві і справжні!
До слова, після цієї пропозиції пілот повітряної кулі зауважив, що така романтична пропозиція вперше зроблена на висоті 10 тисяч метрів над рівнем моря, і нам навіть вручили символічну нагороду».
А що далі?
«У моїх планах щодо професійної діяльності – продовжувати надавати психологічні консультації. А ще відкрити власну школу бізнесу – інтенсивний освітній практикум для власників бізнесу різного спрямування, слухачі якої отримуватимуть практичні поради щодо ефективності бізнесу і налагодження операційної діяльність компанії, впровадження маркетингових стратегій і покращення продукту, виходячи з розуміння сучасних трансформаційних процесів, що відбуваються у світі, впровадження нових технологій і третього важливого чинника – глобалізації бізнесу».
Весілля – на острові посеред океану
«Коли ми з Назарієм обговорюємо сценарії та місце проведення нашої шлюбної церемонії, то відходимо від стандартів та традиційності. Я б не хотіла, щоб наше весілля було спрямоване на гостей, коли наречені роблять усе, щоб усім навколо було цікаво. Загалом весілля має бути лише для двох людей – для нареченого та нареченої. Так, вони можуть поділитися своїми емоціями з рідними, але лишень із найближчими.
Я б хотіла, щоб наше весілля відбувалося на островах. Переді мною виникає картинка, коли ми з Назарієм стоїмо поруч з океаном, хвилі якого накочуються на піщаний берег. У воді відбивається захід сонця. Навколо нас багато живих квітів. Можливо, ця картинка дуже ідеальна, але я малюю її собі саме такою.
З моїм нареченим ми багато говорили про нашу сім’ю, яка є великою цінністю для нас обох. І крок у спільне життя має бути усвідомленим, один раз – і назавжди. Можливо, для когось кохання на все життя здається казкою, нездійсненною мрією, однак для нас це реальність, наше бачення стосунків.
Ми мріємо про власний будинок, вечори поруч один з одним біля каміна, спільні подорожі тощо. У нас навіть уже з’явилися певні сімейні традиції. Наприклад, ми багато читаємо, пізнаємо нову інформацію, а потім обмінюємося нею, розповідаємо, що цікавого трапилося за день, ділимося своїми думками, вчимося один в одного, адже кожен із нас щодня навчається чомусь новому у своїй сфері діяльності.
І навіть якщо в мене виникають якісь побоювання щодо нашого спільного життя, то Назарій завжди вміє мене заспокоїти: «От уяви, як це буде чудово, коли ми з тобою, вже старенькі, сивенькі, ходимо по нашому великому садочку, в якому будуть рости яблука, черешні, вишні. Ми збиратимемо їх у кошики, а потім варитимемо з них варення, яким ласуватимуть наші діти та онуки. Після прогулянки ти будеш скаржитися, що у тебе болить спина, а я говоритиму, що у мене болять ноги, але ми один одного будемо шкодувати, сидячи поруч на зручному диванчику».
І ця приголомшлива ніжність мого нареченого, його романтичність, чуйність мне одразу заспокоюють. Для Назарія головним питанням щодо мене є: «Як ти себе почуваєш?». Для нього це дуже важливо. У наших стосунках немає такого, що ми щось робимо всупереч одне одному чи, так би мовити, «на зло». У нас не заведено ходити кудись чи відпочивати окремо. Ми разом проводимо родинні свята, відзначаємо особливі дати, наповнюємо свій простір власними традиціями».
Щоб зберегти любов, потрібно над цим працювати
«Здається, що для когось це дуже мало – ми усього один рік разом. І в той самий час це дуже багато – ми уже один рік разом. Так, я вірю, що якщо люди зустрічаються та закохуються, то це має тривати усе життя.
При цьому ніколи не можна забувати, що коли пара закоханих одружилася, то не можна опускати руки, зупинятися у своїх стосунках. Кохання – це завжди кропітка робота. І для того, щоб зберегти любов, потрібно багато над цим працювати. Адже його можна легко втратити.
Ми з Назарієм домовились та поставили перед собою мету: дотримуватись у почуттях того рівня емоційності, який ми відчували на початку наших стосунків. І завжди один одному нагадувати про той час, коли ми лишень познайомились, про якісь приємні спільні моменти. Робити все для того, аби з наших стосунків не зникли взаєморозуміння, прийняття, романтичність, а натомість не прийшла сіра рутина чи ще якісь речі, які будуть нас віддаляти один від одного. Тому я можу вважати наші стосунки не просто теплими, а «гарячими»!»
Пронесіть вогонь кохання через усе своє життя!
«За своєї практики психолога я неодноразово бачила пари, які на початку стосунків переживали яскраві моменти, відчували феєричні емоції, але все це кудись зникало буквально за кілька місяців. І пара вирішувала розійтись.
Нерідко люди, перебуваючи у стосунках чи навіть у шлюбі і не відчуваючи вже один до одного яскравих почуттів, починають шукати когось на стороні. Однак це не принесе позитивного ефекту, адже вони приходять у нові стосунки зі старими страхами, помилками, не проробляючи це зі спеціалістом. І на певному етапі нових стосунків ці помилки повторяться, відбудеться ситуація «дежавю».
Пригадую слова свого наставника, тібетського монаха, який є надзвичайно мудрою та глибокою людиною: «Якщо людина відчувала справжнє кохання, то воно ніколи не загасне, стільки б стосунків людина не мала у своєму житті».
Тож якщо ви по-справжньому кохаєте, робіть усе для того, аби пронести цей вогонь через усе своє життя!»
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
