Напередодні свята Покрови, яка є покровителькою козацтва, портал t1.ua поспілкувався із Романом Ковальчуком, керівником спортивного клубу «Герць» та тренером із козацьких бойових мистецтв. В 2020 році він отримав премію «ЛЮДИ РОКУ-2020. ВОЛИНЬ» в номінації «Керівник року».
- Як розпочалось твоє зацікавлення козацькими бойовими мистецтвами?
- Я розпочав займатись із дев’ятирічного віку. Мій покійний батько завжди мотивував мене до спортивного та здорового способу життя. Він був майстром спорту СРСР із дзюдо. Але окрім того, змалку батько, на своєму власному прикладі показував, що треба любити свою батьківщину.
Коли я починав займатись козацькими бойовими мистецтвами, то вони ще не були такі популярні серед молоді. Дехто навіть казав насмішливо: «Шароварщина», нащо воно тобі потрібно? Тому в якийсь момент я навіть засумнівався, чи варто займатись далі, чи обрати якийсь популярніший вид спорту.
Але з часом, після перемог на змаганнях, я зрозумів, що це моє. Далі я вступив до Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою і тут як то кажуть моя доля «закарбувалась» в місті Луцьку.
- Романе, розкажіть, звідки ти родом?
- Я народився в містечку Дубровиця Рівненської області. Ще до початку навчання в Луцьку, в рідному місті я намагався усіма зусиллями розвивати козацькі бойові мистецтва, популяризувати їх серед молоді.
Адже Волинь – це край козацький. І саме волиняни мають відроджувати ці традиції. Ставши студентом ліцею, я продовжив свою діяльність і відроджував козацькі традиції вже серед луцької молоді. Бо тоді цього в Луцьку майже не було.
- З якого віку зараз лучани починають займатись козацькими бойовими мистецтвами в клубі «Герць»? Чи багато в Луцьку місць для тренування?
- Охочих дуже багато. Найчастіше приходять до нас діти віком від 4-х до 17-и років, також є і старша ланка. Наш клуб відкритий для всіх лучан. Я здобув освіту за спеціальністю «фізична реабілітація». Завжди хотів, щоб у клубі тренувались дітки із вадами здоров’я. І нещодавно цей задум вдалось реалізувати. Особисто я вважаю, що рукопаш гопак є оздоровчим та ідеально підходить людям різного віку та із вадами здоров'я. Тому такі проекти будемо далі втілювати в життя.
На Волині функціонує кілька тренувальних залів із козацьких бойових мистецтв: на вулицях Ярощука, 30 та Шопена, 22, в селі Гірка Полонка та в смт Сенкевичівка. До карантину на тренування ходило 300 дітей, зараз трішки менше. З часом всі повертаються знову на тренування. Дуже приємно було, коли звернулись із Гіркої Полонки, щоб там відкрити секцію. Зараз там вже записались 48 дітей.
- Козацькі бойові мистецтва – це не просто вид спорту, це історія нашого народу, його традиції. Наскільки я зрозуміла, ти своїм вихованцям теж розповідаєш про козаків, Запорізьку Січ. Звідки черпаєш інформацію?
- Коли розпочав займатись козацьким бойовим мистецтвом, то зацікавився цією темою. Почав їздити на різні навчальні семінари, вишколи по Україні. Наш спорт поєднує історію та сучасність.
Зараз в навчанні використовую сучасні технології, весь час працюю над якістю подачі матеріалу. До прикладу, вивчення якогось прийому чи виду удару подаю часто у формі козацької гри. Козацьке бойове мистецтво взагалі має походження від народного танцю – гопак, який є його основою.
У Києві створили Федерацію Рукопашу Гопак, а рукопаш гопак визнали національним видом спорту. Ми зараз можемо присуджувати нашим спортсменам спортивні розряди за їхні здобутки у змаганнях.
- Дивлюсь на твою спортивну форму, на ній зображений логотип твого клубу та напис «Волинь». Виглядає дуже патріотично. До речі, що означає назва твого клубу «Герць»?
- Герць – це поєдинок, тобто поєдинок думок та поглядів. Були ідеї назвати клуб «Сила», «Джура», «Алатир», але все це було не те. Герць – це один із видів поєдинку в козацькому бойовому мистецтві. Я довго воював за цю назву, адже колишня федерація була проти, бо герць - це вид поєдинку.
Проте мої аргументи все ж взяли верх. На нашому логотипі зображений козак, який схрестив руки, що символізує захист (захист свого, батьківщини, прав, віри). На логотипі присутні елементи сонця та води, бо це два головних джерела енергії. По центру герб України та старослов’янський символ алатир.
- Бачу на поличках в кабінеті багато нагород твої та твоїх вихованців. Якою з них пишаєшся найбільше?
- Якщо говорити за себе, то зараз я віддаюсь більше тренерській діяльності, бо на себе часу не вистачає. Проте завжди перебуваю у відмінній фізичній формі, щоб задавати темп своїм учням. Дуже пишаюсь досягненнями своїх учнів.
Одне із гасел нашого клубу звучить: «Загартовуй розум, тіло і дух». Якщо говорити про нагороди, то нещодавно мене нагородили в конкурсі «ЛЮДИ РОКУ-2020. ВОЛИНЬ» в номінації «Керівник року», що було особливо приємно. Взагалі в нас в клубі дуже тісна співпраця між дітьми, батьками. Ми тут як одна велика родина.
- Романе, недавно у соціальних мережах ти повідомив, що йдеш на вибори до міської ради. Чи думав ти вже над своїми першими кроками в якості депутата?
- Я, як представник федерації рукопашу гопак у Луцьку, тренер і керівник спортивного клубу козацьких бойових мистецтв "Герць", та учасник команди "Народний Рух України" хочу, щоб Луцьк став зразком українського міста. Зразком не тільки з погляду культури, мови, виховання дітей та молоді в дусі патріотизму і любові до батьківщини.
Це все безперечно також є дуже важливим. Ця діяльність була, є та залишиться щоденним моїм обов'язком, роботою, справою не один рік. Крім такого ідеологічного напряму, хотілось би зробити місто зразком чистоти і порядку в Україні!
Мої пріоритети:
- щоб у нас були чисті та красиві усі вулиці, а не лише центр і навколо нього;
- щоб їздив оновлений, безпечний і чистий громадський транспорт у достатній кількості у потрібні напрямки;
- щоб були пандуси і безпечні з'їзди для людей з обмеженими можливостями і дитячих колясок всюди де це потрібно, зокрема, й у громадських закладах;
- щоб двори були із гарними безпечними дитячими майданчиками, а не залишками СССР.
Та багато іншого... Таким я хочу бачити Луцьк. Я думаю, цього хочуть і більшість лучан!
Я мав досвід, чотири місяці проживав та працювавь тренером із козацьких бойових мистецтв в Канаді, куди був запрошений нашою діаспорою, тому побачений досвід, хотілось би втілити в Луцьку. В Канаді молоді набагато легше вдається здобувати освіту, займатись спортом, вивчати українську культуру та традиції, ніж тут в нас в Україні.
Для мене основне, це розвиток дітей та молоді, щоб вони могли себе реалізувати в цьому житті. Діти – це наше майбутнє. Наш вид спорту, якраз дуже в цьому допомагає.
Також, хотілось би, що в нашому місті було більше спортивних проектів для діток із вадами здоров’я. За кордоном таких проектів є багато. Я маю досвід в організації соціальних проектів для діток із синдромом Дауна, аутизмом.
Днями в нас відбулась знакова подія в клубі, показовий спортивний виступ наших вихованців із дітьми із синдромом Дауна та інших порушень здоров’я. Вони були справжні молодці, будемо далі продовжувати тренування.
Вважаю, що в нас мають більше цьому приділяти уваги, створювати інклюзивне навчання в садочках та школах. У Канаді таких проектів є дуже багато і вони дуже сприятливо впливають на здоров’я та самопочуття діток. Думаю, що саме зараз варто приділяти час національно-патріотичному вихованню дітей.
- Чи є в тебе ідеї проводити такі заходи в Луцьку?
- Вважаю, що варто починати із фестивалів козацтва на Волині, адже це може позитивно вплинути на розвиток туристичної складової міста та дозволить наповнити бюджет. Треба працювати над популяризацією козацьких традицій, бо хотілось, щоб ті самі шаровари сприймались, як кімоно молоддю. Адже довгий час, пропагандисти працювали над тим, щоб козацька слава забувалась, і лише зараз це потрохи відновлюється.
Я вважаю, що гарні дороги важливі в країні, але питання української мови та шанування традицій, все ж має бути на першому місці в можновладців. Зараз, в Луцьку, в рамках роботи приватних шкіл ми почали запроваджувати замість уроків фізичної культури заняття із козацьких бойових мистецтв. Вважаю, це нормально, як приклад японці, своє карате вивчають в усіх школах. Навіть на роботу в Японії важко влаштуватись, якщо ти не маєш якогось там дану з карате. Саме тому, хотілось таку традицію із національними видами спорту запровадити в луцьких навчальних закладах.
Одним із важливих пунктів команди Національного Руху України є озеленення нашого міста. Хотілось би, щоб кожен район мав свою зелену зону для відпочинку. Ми категорично проти забудови зелених зон, які плануються в Луцьку. В своїй роботі я хочу бути максимально корисним для лучан. Я довго виношував рішення піти на вибори, до цього підійшов дуже відповідально, адже звик все робити якісно. Я знаю свою роль, свою місію і хочу ділитись нею із суспільством і пускати її в правильне русло корисних справ.
- Романе, в розмові ти згадував про Канаду, чи пропонувала українська діаспора тобі там залишитись? Якщо так, то чому все ж повернувся до України?
- Так. Я кілька років поспіль їздив до Канади на запрошення діаспори, працювати в якості тренера для діток. В мене там були індивідуальні та групові заняття. Звісно пропонували і не раз залишитись. Створити всі необхідні умови для життя та роботи. В Торонто є таке Українське Національне Об’єднання, так от вони пропонували і чудовий зал, допомогу, навіть не треба було платити оренди, аби я тільки розвивав козацьке бойове мистецтво.
В якийсь момент я навіть погодився, проте мав летіти в Україну по справах. І по поверненню зайшов в свій луцький клуб, зал на Шопена, глянув на учнів і зрозумів, що ні, не зможу їх покинути, адже хто, як не я.
- Повернемось все ж до теми Луцька, про який так багато говорять останнім часом. Які в Луцьку у тебе улюблені місця?
- Хто б до мене не приїхав у Луцьк, я спочатку веду не в замок, а в свій клуб «Герць», яким дуже пишаюсь. Мені особливо подобається проспект Волі в літній період. Люблю з родиною там прогулюватись у вечірню пору. Свого часу певний період мешкав у Рівному, і думав, що Рівне найкраще місто, проте, коли переїхав у Луцьк, то просто закохався в нього. На всіх спортивних змаганнях я завжди казав, що я лучанин. В Канаді, Італії на змаганнях наголошував на тому, що я з Луцька.
- Із твоєю зайнятістю, чи вистачає тобі часу на родину. Знаю, що ти батько двох діток? Як відпочиваєте з сім’єю?
- Ті зобов’язання, які я на себе беру, намагаюсь максимально якісно виконувати. Я мушу все встигати, якщо я за це берусь. До речі, одним із мотиваторів, що я залишився в Україні, а не Канаді була моя дружина. Ми з нею разом навчались три роки, вона була в нашій групі старостою. Я тоді був в неї дуже закоханий, і сказав собі, що якщо вона погодиться стати моєю дружиною, то я залишусь в Україні, так і сталось.
На рахунок вільного часу, то його в мене справді небагато. Постійні тренування, фестивалі, змагання, окрім того, я зараз здобуваю третю освіту за спеціальністю «фізична культура та спорт». Попередні освіти «Управління персоналом та економіка праці» та «Реабілітація та ерготерапія». До такого ритму дружина ставиться із розумінням та мудрістю. Коли є вільний час, то їдемо з родиною відвідувати батьків або ходимо на прогулянки по місту.
- Для того, щоб робити важливі та великі справи треба мати свою команду однодумців, чи є вона в тебе?
- Мої однодумці це на сьогоднішньому етапі Народний Рух України, який включає професіоналів у своїй справі, а саме: лікарів, підприємців, волонтерів, воїнів АТО. Коли я з ними познайомився, це мені ще більше додало драйву у житті. Також маю гарну підтримку з боку тренерів клубу та батьків моїх вихованців. А в житті моїм головним мотиватором є дружина та діти.
Без порад дружини не було б і половини всього того, що я досягнув. Вона мій перший критик і радник. Я завжди її для себе ставлю в приклад, бо вона школу закінчила із «золотою медаллю», університет із «червоним дипломом».
- Поділись своїми найближчими планами в сфері спорту?
- Спільно із Волинським національним університетом імені Лесі Українки плануємо в швидкому часі запровадити секцію козацького бойового мистецтва для студентів. Маю надію, колись буде створена спеціальна кафедра на факультеті фізичної культури, адже такий досвід вже є в кількох українських вишах, то чому б це не зробити на Волині.
- Щоб ти хотів побажати нашим читачам?
- Хочу побажати читачам віри у краще, не опускати руки, оскільки зараз життя нелегке. Хочеться, щоб ми всі об’єднались та підтримали нашу команду заради спільного якісного РУХУ міста Луцька. Наше місто варте високого рівня комфортних умов проживання та чистоти як, наприклад, у Японії, Швейцарії.
Будьмо взаємно ввічливими та толерантними один до одного. І пам’ятайте – ЛУЦЬКУ ПОТРІБЕН РУХ.
Довідка
Роман Олександрович Ковальчук, керівник та головний тренер спортивного клубу козацьких бойових мистецтв «Герць», представник Федерації Рукопашу Гопак України (національного виду спорту). Має ступінь магістра за спеціальностями «Управління персоналом та економіка праці», «Фізична терапія, ерготерапія». Здобуває третю освіту за спеціальністю «Фізична культура і спорт». Життєва позиція: «Сильним доля усміхається!». Одружений, маю двоє дітей. Багаторазовий чемпіон з різних видів єдиноборств. Організатор спортивних змагань, фестивалів, концертів та інших заходів. Активно пропагує здоровий спосіб життя та розвиток національно-патріотичного напрямку на Волині.
Розмовляла Тетяна Яцечко-Блаженко
Фото з аріхву Романа Ковальчука
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
