Кожен із нас, напевно, проходить таке – втрату близької людини. Мабуть, це чи не найбільше випробування! Тож у такий період людина понад усе потребує підтримки.
Що має включати ця допомога? А чого робити категорично не можна? Які етапи горя необхідно буде здолати? А головне – коли чекати полегшення? За порадами звернемося до психологині Жанни Роюк, - йдеться у газеті «Твій вибір».
Горювання має свої етапи, які треба пройти
Періоди проживання горя залежать від того, наскільки несподіваною була смерть людини, пояснює Жанна Роюк:
– Коли наші близькі довго хворіють, ми розуміємо, що рано чи пізно вони покинуть нас. Це не значить, що ми бажаємо хворому смерті чи не переживаємо за нього. Але мозок уже готує нашу психіку до втрати. А от якщо людина загинула раптово, несподівано – це гостре переживання горя. Тому спочатку в людини відбувається ШОК. Далі йде етап ЗАПЕРЕЧЕННЯ, він може супроводжуватися агресією. Потім людина відчуває ДЕПРЕСІЮ – відсутність інтересу до всіх і всього, небажання щось робити. Головне – щоб настала поворотна точка: коли людина ПРИЙМАЄ ситуацію і починає жити з усвідомленням утрати.
Якщо людина не пройшла цих етапів – значить, вона не прожила цього горя, наголошує психологиня. У такому випадку дуже складно почати жити заново – без близької людини, яка померла.
Чим лікувати душу від болю втрати
Найбільшої підтримки людина потребує протягом перших двох тижнів після втрати близьких – тобто на етапі шоку, продовжує Жанна Роюк.
Після 7 – 9 днів шок, як правило, минає. І зауважте, що в нашій культурі ми маємо традицію вшанування 9-го дня після похорону. Тобто наші предки, не маючи спеціальної освіти, на основі багаторічних спостережень за душевним станом сформували відповідний обряд. І, забігаючи наперед, скажу: всі етапи горювання зазвичай завершуються через рік. Звідси і традиція вшанування небіжчика – роковини.
– За час проходження вже зазначених етапів важливо не замикатися зі своїм горем, а проговорювати його. Як кажуть у народі – ділитися, скидати тягар із душі, – наголошує Жанна Роюк. – І чоловікам, і жінкам важливо поплакати. Цього не треба соромитися. Бо сльози мають хороший терапевтичний ефект. А коли виплакалися – стає легше на душі.
Буває, людина вже наче заспокоїлася, а потім знову настає період сліз, відчаю, гострих переживань. Це теж нормально. Важливо тільки, аби хтось був поруч. Якщо не фактично, то хоча би міг вислухати по телефону.
До яких загострень може призвести психологічна травма
Важливо бути готовим до того, що на всіх етапах горювання можуть виникати проблеми зі сном, апетитом.
Не виключені напади страху, різкі зміни настрою, відсутність інтересу до будь-яких справ. Багато в кого виникає сильне бажання усамітнитися. Все це ознаки клінічної депресії, і для проживання горя це теж нормально, додає Жанна Роюк:
– Головне – стежити, чи тривалість кожного із зазначених періодів не затягується. Приміром, шок повинен минути через два тижні. Якщо ж і після цього часу людина не розуміє, що відбувається, якщо вона зависає в неприродних позах, нічого не хоче – це вже тривожні дзвіночки для того, аби звернутися до спеціаліста.
Буває, що людина не проходить усіх стадій горювання, «застрягла» в котромусь із них. Це теж недобре, наголошує психологиня. Бо коли не настає етап прийняття, то міняються стосунки з оточенням. Людина замикається в собі, повністю ізолюється від соціуму, може відчувати ворожість до окремих людей.
– Іноді навіть виникають соматичні захворювання, що нагадують симптоми хвороби померлого. У таких випадках завдання друзів чи родичів – не відійти вбік, не чекати, доки «минуть бзіки», а терпляче лишатися поряд, – зауважує Жанна Роюк. – Якщо час минає, а людині не стає легше, треба обов язково шукати допомоги спеціалістів. Бо душа, як і тіло, теж має свої хвороби. І якщо вони самі не проходять, а самолікування не допомагає, тоді за справу має взятися профільний лікар. Адже жалоба за рідними може тривати і рік, і два, і три.
Діти також потребують підтримки
Ще один момент, на якому наголошує Жанна Роюк, – необхідність допомагати дітям, які втратили близьку людину.
Приміром, на війні гине чоловік, удова замикається в собі, втрачає інтерес до всіх і всього. Але водночас діти в цій сім'ї втрачають батька і теж потребують підтримки. В ситуації, коли жінка овдовіла, а діти осиротіли, теж треба знати правила, за якими необхідно налагоджувати стосунки в сім'ї.
Бувають випадки, де чоловік загинув на війні, мама після цього стає для дитини «кам яною стіною» і не дозволяє собі горювати. В такій ситуації дитина не бачить переживань мами, але дуже добре їх відчуває. Відтак дитина міркує: якщо мама приховує біль, то і я маю його ховати – не плакати, не говорити про тата, не розповідати про свій жаль і душевні муки.
– Ось у цьому й полягає дуже велика помилка! – зауважує Жанна Роюк. – Якщо тримати біль у собі, то не відбуваються або пригальмовуються етапи прощання, відпускання, примирення із утратою. А це стає причиною того, що всі етапи горювання можуть розтягнутися на роки.
Психологиня укотре наголошує: дозвольте собі відгорювати, ділитися болючими почуттями з рідними та близькими, підтримувати та разом виходити з кризи. Бо болить усім!
Утрата близької людини – це для душі така ж сильна рана, як для тіла – глибокий опік. Якщо ми бачимо, що тіло після опіку не гоїться, а кровить, смикає, гноїться – ми йдемо до лікаря. Так само і з душевною раною: не затягується сама – треба йти до спеціаліста.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
