Поради

Чотири «але», які не дають очиститися від гріхів

Чотири «але», які не дають очиститися від гріхів

Сповідь – це завжди непросто. Мусиш відкритися перед чужою людиною, хай навіть ця людина – священик. А, крім того, ну хто лю-
бить говорити про себе погане?

 

Як вогню, ми боїмося визнати помилку. Бо вважаємо, що треба бути найкращим і найспритнішим. Можливо, тому сповідь видається непотрібною… Якщо ти так думаєш, то час це змінити. А щоб змінитися – почитай і знайди свою причину, котра «не пускає» тебе до очищення шляхом сповіді.


1. Сповідь – це звіряння священикові, чужій людині, яка сама грішить, може, навіть більше, ніж я.


На перший погляд, воно саме так і є. Однак у Євангелії Ісус прямо каже, що апостоли від Його імені мають привілей відпускати гріхи. А, отже, насправді ми визнаємо гріхи не перед людиною, а перед Богом. Священики – люди різні. Інколи буває, припускаються серйозних помилок. Однак навіть якщо священик, який нас сповідає, живе у стані тяжкого гріха, то сповідь усе одно дійсна. Бо не священик відпускає нам гріхи, а сам Христос.


2. Сповідь – це неминуче щось неприємне.


Сповідь – питання надзвичайно делікатне. Адже більшість гріхів, які ми скоюємо, корениться у душевних травмах, нереалізованих прагненнях чи жахливих сімейних зразках поведінки. Визнаючи гріх, ми мусимо широко відкритися перед сторонньою людиною, часто заново ворушачи свої болючі рани. Тому природним є сором, острах перед розкриттям найбільш особистого простору своєї душі. Саме тому також рани, завдані недостатньо делікатним стилем душпастиря, його нездоровою цікавістю або й просто обвинувальним тоном, такі болісні. Священики бувають дуже різні. Дехто насправді не спроможний вслухатися у ситуацію того, хто визнає гріх або й сам має проблеми з вірою. Тому шукайте собі духівника, який для вас – духовний взірець, із яким вам стає легко.


3. Я постійно сповідаюся в тих самих гріхах, отож ходити на сповідь немає сенсу.


Кожен із нас – грішник. Розповідати про свої слабкості та визнавати свою найглибшу нужденність нелегко. Це вимагає зрілості й відваги прийняти правду про себе. Але сповідь – це не тільки визнання гріхів. Це також зцілювання душевних ран. Брак прощення може викликати тривалу замкненість на любов, ускладнюючи входження в діалог з іншими людьми та розуміння себе самого. Брак прощення може нести катастрофічні наслідки у вигляді хвороб, неврозів та серйозних життєвих помилок. Сповідь відкриває нас на прощення інших, але також і на прощення самих себе, дає змогу поглянути на себе милосердними очима Бога, який першим простив нам. Навіть якщо ти сповідаєшся щоразу з того самого гріха, то пам’ятай, що це робити варто. Інколи потрібно тривалий час вживати ті самі ліки, аби здоров’я почало кращати.


4. Бог і так знає всі мої гріхи, то нащо їх визнавати?


Це правда. Бог знає наші гріхи й зовсім не знущається з нас, примушуючи їх визнавати сповідникові. Особисте визнання гріхів набагато потрібніше нам, аніж Богові. Й тут не йдеться виключно про необхідність «виговоритися перед кимось». Сповідь виконує певну терапевтичну роль і дозволяє нам скинути із себе тягар провини. Індивідуальна, добре пережита і проваджена насправді побожним священиком сповідь дозволяє нам відчути неповторну й виключну любов Бога до нас. Бог говорить до нас тут і тепер, у цій конкретній ситуації. Добра сповідь може також стати життєвим дороговказом. Бо саме про щастя йдеться у сповіді.

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему

Останні матеріали