– Тату, а ти любиш маму? – запитує у Дениса син. А він мимоволі замислюється.
– Звичайно, люблю, – каже він Максимові, бо як можна чотирирічній дитині зізнатися в тому, що мама з татом не люблять один одного? Що кожної ночі в думки тата приходить не мама, а інша, далека і чужа, але все-таки найпрекрасніша…
…Наталя з’явилася в житті Дениса зовсім випадково. Він був щасливий, цілував її, а вона шепотіла, що боїться його втратити. Денис заспокоював і казав, що вони завжди будуть разом. А ночами, коли він спав, Наталя плакала. Мабуть, тому, що передчувала щось.
І одного разу Денис таки пішов через банальну причину. На вечірці він перебрав зайвого та зрадив Наталі з іншою, веселункою Оленою. І дівчина завагітніла.
Так, після тієї вечірки з’явився Максимко, який кожного вечора грається, сидячи біля Дениса на підлозі. Чоловік не жалкує, що одружився з Оленою, адже у них народився чудовий хлопчик. І тільки Бог знає, як Денис хотів, щоб Максимком була вагітна Наталя. Скільки разів на місці дружини він уявляв її! Наталя була б найкращою мамою в світі, а він – найтурботливішим і найщасливішим татком.
Денис досі кохає її, хоче набрати номер її телефону і шепотіти: «Пробач». Але він сам все зруйнував, і від розуміння цього стає тільки важче. Олена знає про все. І щоразу, після кожної сварки, кричить, щоб він ішов до Наталі. І він пішов би... Та не хоче вриватися в її життя і псувати чиєсь щастя, він просто не має права.
Ось і знову вечір. Денис читає Максимкові казку на ніч – про принца і принцесу.
– І в житті так буває? – запитує син.
– Буває.
– Як у вас з мамою?
– Майже, – відповідає Денис.
Він підходить до сина, цілує і тихо виходить з кімнати. Йде на кухню. Ліниво посвистує чайник, Олена стоїть і дивиться у вікно.
– Я сьогодні бачила її, – каже.
– Кого? – запитує він.
– Твою єдину і неповторну, – з іронією в голосі відповідає вона. – З дитиною і чоловіком.
Денис сідає за стіл. У голові мимоволі починають кружляти образи. Наталя – ніжна, щаслива, інший чоловік – люблячий, турботливий, і маленька дівчинка. Неодмінно дівчинка, інакше бути не може. Адже в сім"ї, коли жінка відчуває себе захищеною і коханою, народжуються дівчатка.
Наступного ранку Денис прокидається від шепоту Максимка.
– Тату, підемо сьогодні в зоопарк? Ти обіцяв.
– Тільки восьма. Чому ти не спиш?
– Ти обіцяв!..
Він піднімається з ліжка. Хіба можна відмовити такій чудесній дитині?!
Надворі тепла весняна погода. Максимко міцно тримає тата за руку та усміхається. Вони заходять у зоопарк. Яскрава афіша, весела касирка, тварини, яких Денис чимало разів бачив.
– Тату, поглянь, яка красива! – каже син, смикаючи за рукав, і вказує ліворуч.
– Хто?
– Дівчинка з мамою.
Денис дивиться туди, куди показує син, і бачить Наталю. Вона веде за руку біляву дівчинку, яка весело сміється. Цього не може бути! Але вони підходять ближче, і Максимко каже:
– Доброго дня.
– Привіт, – відповідає Наталя і зупиняється на Денисові поглядом.
– Як звати вашу дівчинку?
– Максиме! – докірливо звертається він до сина.
– Нічого. Мене звати Діана. – відповідає білява дівчинка, хоча і трішки нерозбірливо.
– Мамо, я піду з ним пограюсь. Можна? – запитує вона, і обоє заглядають в очі батьків.
– Ідіть, – каже Денис. Наталя не заперечує. Діти відбігають до фонтана і сідають на лавочці.
– Я так давно хотів вибачитися перед тобою, – у Дениса мимоволі перехоплює дихання.
Наталя мовчить. Він знає, що означає ця тиша. Це приречення, це вічність, це смуток і вирок долі. Вона опускає на нього погляд, а в її очах сльози і... ніжність.
– У мене сім’я. Ти розумієш? – каже Наталя і дивиться вглиб його очей. Денису здається, що їй відомі всі його таємниці. – Я дякую Богу за це все. Іноді шкодую, що поряд не ти, але уже звикла до думки, що нам не судилося бути разом.
– Чому ти вирішуєш за долю? Можливо, у нас ще є шанс?
– Це вирішила не я. Це так визначив ти. А шанси... Їх немає. Занадто пізно...
Денис не пам’ятає, як вона пішла. Тепер усе... Син – це єдина розрада, яка залишилась в Дениса. Зараз Максимко усміхається, навіть не підозрюючи, що його таткові хочеться плакати, що мама тієї білявої дівчинки – найдорожча для нього людина, що це була зовсім не випадкова зустріч, а омріяна і випрошена у Бога. Але він тримається... Бо це покарання, на яке він заслужив.
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
