У поштовій скриньці лежав конверт, лист у якому, судячи з адреси відправника, написав «Василь, Україна, Луганська область». Ольга здивовано крутила конверт перед носом, знову і знову перечитуючи. Не пам'ятає вона ніякого Василя! Вона задумливо сунула конверт у кишеню і піднялася в квартиру.
Мама була на кухні, готувала обід. «Мамо, ти не пам'ятаєш, хто такий Василь з Луганської області?» – запитала Ольга. Мама загадково усміхнулася. Вона жваво згадала той випадок в потязі, коли до них в купе підсів худорлявий хлопець з приємним відкритим обличчям і сільськими манерами…
…Василь повертався з невдалої подорожі. Хотів одружитися, їздив до своєї дівчини, та вона чомусь йому відмовила. На вокзалі Василь забрів у найближчу пивну і випив кілька кухлів. У голові зашуміло – образа відступила. «Ну, та чорт з нею, я собі кращу знайду!» – думав Василь, коли підходив до свого поїзда. Образ коханої продовжував переслідувати до тих пір, поки він не увійшов в купе.
Біля вікна сиділа худенька доросла жінка, навпроти неї розташувалася злегка повна кучерява дівчина. Василь завмер: «Здається, я її вже знайшов!» Він нахабно плюхнувся на сидіння поруч з дівчиною і завів світську бесіду. Сам він був з маленького села, але супутницю відразу розкусив: явно донька мамчина, та ще й з міста – така вся ладненька, вихована.
Василь говорив різні дурниці, а сам непомітно підсідав все ближче і ближче до Ольги. Мама, здається, не заперечувала, або не помічала його напору.
За розмовою пройшло декілька годин. Василь витягнув достатньо інформації: Ольга незаміжня, живуть у великому місті, є брати, які мешкають окремо, є гарна квартира. План «завоювання» поступово вимальовувався в голові.
На пероні він все ж випросив адресу в мами. Ольга після цього довго обурювалася, як можна повідомляти адресу незнайомим чоловікам, раптом він виявиться лиходієм?! Мама тільки загадково усміхалася.
Після поїздки вона попросила Ольгу написати Василю листа і надіслати фото. Дівчина пручалася, але лист все-таки написала. Написала і забула. А він, нарешті, відповів. Де ж він був весь цей час?!
…Через хвилину конверт був розкритий. Сіли за читання. Всередині було фото групи чоловіків, серед яких – Василь. Фото було жахливої якості, а обличчя ледь помітні. Ольга за рік зовсім забула, як її шанувальник виглядав, тому фотографія не змогла відновити його образ. Розгорнули лист. Текст був лаконічним, при цьому Василь писав так, ніби вони не просто випадкові знайомі, а вже близькі один одному люди. Це одночасно було приємно, але відлякувало.
Через тиждень він з'явився у супроводі батька. Як виявилося, вони приїхали свататися. Такого не очікував ніхто. Не можна сказати, що Ольга була в захваті від нареченого, але їй була приємна така увага.
Все відбувалося як у казковому сні. Ольга спостерігала збоку і не вірила, що це відбувається саме з нею. Обидва вони – і батько, і син – не вписувалися в навколишнє оточення. Їх особливі манери дратували: вони не мили руки перед їжею, батько відмовлявся роззуватися в будинку, не знімав головний убір.
Однак після цього незрозумілого сватання мама таки вмовила Ольгу вийти заміж за Василя. І як не дивно, після декількох років заміжжя Ольга лише дякувала мамі за допомогу – Василь, незважаючи на свою зухвалість та сільські манери, виявився турботливим та уважним чоловіком і батьком. У них народилися дві чудові доньки.
Василь та Ольга прожили разом довгі роки. Жінка завжди згадувала історію їхнього знайомства та слова мами, якій було добре відомо, що в житті не буває випадковостей, а всі випадковості доленосні.
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
