Поради

Чи варто змінювати долю?

Чи варто змінювати долю?

– Долю змінити можна, а чи потрібно втручатися в те, що заплановано на небесах? – так розпочала свою розповідь сива літня жінка, яка виявилася випадковою попутницею в міжміському автобусі. – Я розповім вам випадок, який трапився із моєю знайомою і повністю змінив мій погляд на життя.

Моя знайома – Марина, яка була дуже вродливою і доброю жінкою. Займала престижну посаду на виробництві і мала неабиякий успіх у чоловіків. Але роки йшли, їй було вже за тридцять, всі подруги мали свої сім’ї. Ніхто із численних обожнювачів Марини не поспішав із пропозицією руки та серця. Тоді жінка вирішила народити дитину, як говориться «для себе». Переступивши через всі людські пересуди і косі погляди, Марина народила гарненького кароокого хлопчика. Всю свою нерозтрачену любов жінка віддавала дитині, намагалася дати сину все найкраще: і іграшки, і одяг, і ласощі. Коли Андрійку виповнилося два рочки, лікарі поставили йому фатальний діагноз – лейкоз. У розпачі Марина заламувала руки, їздила до екстрасенсів, цілителів, медичних світил. Але дитині ставало все гірше і гірше…

Марина дивилася на бліде личко Андрійка, який лежав на лікарняному ліжку і захлиналася від сліз. Лікарі сказали готуватися до найгіршого, нема надії, що дитина доживе до ранку. Марина стала на коліна і благала Божу Матір, щоб вона залишила їй сина. Скільки часу Марина молилася, вона не пам’ятає. Після безкінечних молитов, жінці з’явився образ Божої Матері, яка сказала: «Твій син житиме, але щоб ти ніколи не пожалкувала про це». «Ніколи не пожалкую», – прошепотіла шокована жінка. Після цього Марина заснула. Коли прокинулася, побачила Андрійка, який сидів у ліжку і просив їсти. З кожним днем дитині ставало краще. Лікарі були здивовані чудодійним одужанням хлопчика і невдовзі його виписали додому.

Андрій ріс дуже неслухняною і вередливою дитиною. Коли пішов до школи, вчителі почали скаржитися, що хлопчик краде речі своїх друзів. Любляча мати не повірила, вважаючи, що це наклепи на дитину, і перевела Андрійка до іншої школи. Проте і там проблеми не припинилися, хлопчик не хотів вчитися, грубіянив вчителям, продовжував красти. Після восьмого класу він пішов вчитися до ПТУ, де зв’язався із сумнівною компанією, зникав ночами. Не раз заплакана Марина сиділа біля телефону, чекаючи від сина дзвінка. Ні умовляння, ні покарання не допомагали. З часом син почав підіймати руку на матір. А одного вечора до квартири прийшли міліціонери і повідомили, що Андрія підозрюють у скоєнні вбивства. У матері підкосилися коліна, і її знову охопив розпач. Прийшовши на побачення до сина в СІЗО, вона помітила ворожий погляд і почула: «Чому прийшла? Я не каюсь, той хлопець отримав по заслузі. А твої сльози мені набридли вже вдома».

У міліцейських коридорах Марина зустріла жінку в чорній хустині, яка побачивши Марину, заголосила: «Як ти виховувала свого сина? За що він вбив мою дитину?» Зіщулившись, Марина вийшла із установи і рішуче направилася до церкви. Всю службу вона простояла на колінах. Після чого повернулася якась дивна і сказала мені: «Ти знаєш, суду над моїм сином не буде». Я ще тоді подумала, що вона збожеволіла з горя. Але вона знала, що говорила, десь через тиждень до судового засідання, Андрія насмерть збила машина.

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему