Весілля Оксани зібрало рідню із різних куточків країни. Довгоочікуване весілля обіцяло стати грандіозною подією. Усі з нетерпінням чекали на свято. А коли побачили молоду пару, гості відчули збентеження і не розуміли, чому наречений не усміхається, увесь напружений, а наречена ледь стримує сльози.
Усі родичі Оксани, окрім батьків, жили у різних областях, містах і селах. Так сталося, що життя розкидало родину по всьому світу. Мама Оксани підтримувала спілкування із родичами через листування, описувала сестрам, тіткам і дядькам, як росте її Оксанка, як закінчила із відзнакою університет, як хлопці в’ються коло неї. А згодом усе більше уваги в її листах приділялося Сергієві – хлопцю із сусіднього села, який став обранцем Оксаниного серця. Як уже тільки не вихваляла його мати: і розумний, і працьовитий, і має власний продуктовий магазин, а значить, і при грошах. І так гарно складалися у пари стосунки, що усі, хто їх знав, відчували: варто чекати весілля.
Щаслива Оксана землі під собою не чула від щастя. І гарна, і розумниця, і кохання знайшла справжнє, красиве. Після знайомства із Сергієм він став для неї центром всесвіту. Взаємне кохання – що може бути кращим? Та ще й із таким красенем, багатим і перспективним. Оксані заздрили. Сусіди неприховано захоплювалися молодими і все казали батькам Оксани, які ж вони щасливі. Єдиним, хто не надто тішився Оксаниним щастям, був її друг із дитинства Андрій. Теж красивий хлопець, який на вид був навіть схожим на Сергія. А за характером Андрій був іншим: скромнішим, спокійним, небагатим, сором’язливим. В Оксану він закохався ще у школі. І з тих пір був її вірним другом. Завжди допомагав у будь-якій ситуації, постійно був поруч, як відданий пес. Оксана знала, що він любить її, але сказала, що стосунки у них можуть бути лише дружніми. Андрій погодився, бо й це вважав для себе за щастя, такою недосяжною і прекрасною мрією видавалася йому Оксанка. Поява Сергія стала важким ударом для хлопця. Закохана Оксана, не особливо переймаючись почуттями Андрія, розповідала йому, який класний її коханий, як із ним добре. Вона спілкувалася із Андрієм, як із близькою подругою. Знала, що він не осудить і не заподіє їй зла. Таке вірне кохання сприймалося нею як звична річ. Андрій страждав, але виду не подавав, просто мовчки терпів свій душевний біль, а поруч із Оксаною посміхався, і дівчина не уявляла, які невимовні страждання приховує ця натягнута посмішка.
Сергій зробив Оксані пропозицію. Щастя лилося через край. Почалися приготування до весілля. Відіслала Оксанчина мати купу листів із запрошеннями родичам. Усю велику родину: і далеких, і близьких – захотіли зібрати на честь такої події. Один лише Андрій, сховавшись у своїй хаті, розридався, як дівчина.
Кілька місяців суєти і хвилюючих приготувань – і ось наступив день весілля. Оксанка прокинулася о п’ятій ранку, все одно спати не могла всю ніч. Прийшли її подружки, перукарка, почали прикрашати дівчину, робити святковий макіяж, зачіску. Дівчина одягла плаття, і всі ахнули від захоплення, вона виглядала, як казкова принцеса. Лишалося зовсім небагато часу, коханий ось-ось мав приїхати. Як раптом – телефонний дзвінок. Це він! Оксана схопила слухавку.
– Ти вже їдеш, коханий, я готова!
– Оксано, пробач, я не можу. Я поспішив. Я відчуваю, що роблю помилку. Вибач, я не приїду, відміняй усе. Я їду, і мене найближчим часом тут не буде.
А далі – короткі гудки у слухавці. Телефон випав із Оксанчиних рук. Як стояла, так і сповзла по стінці, зблідла, почала задихатися. Дівчата підхопили її, прибігла мати. Дізнавшись, що сталося, і у матері голова пішла обертом.
– Мамо, це кінець, – вимовила бліда, як стіна, Оксана. – Що робити далі, який сором. Мамо, як дивитися в очі людям?! Оксана розридалася.
Матір почала її якось заспокоювати, хоча і сама не могла відійти від шоку.
– Не можна нічого відміняти, доню, – раптом сказала рішуче. – Родичі зібралися звідусюди, усе закуплено, усе оплачено. Що ж тепер, викидати усе? Слухай, ми зробимо інакше. Доню, попросимо Андрія, нехай зіграє роль твого нареченого. У рацсі я домовлюся, щоб ніхто нас не видав. Нічого не поробиш, дочко, зіграємо фіктивне весілля.
Гуляння якось не вдалося. Ніби і музики грали, і стіл ломився від страв і напоїв, а гості все не могли зрозуміти, у чому справа. Чому молода така сумна, а молодий не знає, куди себе діти від сорому. Ще й материна сестра в процесі свята голосно скрикнула після того, як та їй щось прошепотіла. Гості і подумати не могли, що в цей час мати розповіла сестрі, що Оксанчин наречений фіктивний, а справжній – кинув її у день весілля.
Ольга Бойчук
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
