Із війни він повернувся без фізичних поранень, але із вщент порваною душею. Безсонні ночі зводили з розуму, у голову лізли жахливі картини із воєнних побоїщ. А коли почав засинати, щоночі зривався із панічними криками, весь укритий холодним потом.
Війна розділила Юрине життя на «до» і «після». До неї він був веселим і жартівливим двадцятилітнім молодим хлопцем. Симпатичний та життєрадісний, він жив на повну і радів кожному дню. А після війни додому повернувся зовсім інший Юра. Здавалося, що постарів на десяток років, із сивиною на скронях і пустим поглядом. Безсоння додало виснаженості і пустоти його обличчю. Лікарі виписували снодійне, але ліки давали дуже короткочасний ефект. А коли вже ніби і почав засинати, прийшли справжні жахіття: серед ночі будинок здригався від його крику, Юра зривався із ліжка і метався по кімнаті, як дикий звір у клітці. Якось мати вийшла на кухню і побачила, що Юра сидить за столом, а перед ним – пляшка горілки. Жінка заголосила, вихопила ту пляшку, почала благати сина, щоб схаменувся і не ставав на такий хибний шлях. Але стан апатії і якогось ступору не міг розтопити ні алкоголь, ні будь що інше. Добре тільки, що друзі не полишали його. Приходили і сиділи над ним, навіть коли той мовчки супився. Одного разу Юрин друг Дмитро не витримав, сказав: «Досить, Юро, мучитися, сидіти в чотирьох стінах, поїхали із нами на кілька днів на озеро». Юра спочатку був проти, але потім таки поступився.
На відпочинку зібралася весела і дружна компанія молодих людей. Тільки Юра сидів, наче примусово, намагався робити вигляд, що йому весело. У якийсь момент зловив на собі погляд дівчини, яка дивилася на нього уважно і зосереджено. В її серйозному погляді змішалися різноманітні почуття: співчуття, здивування, смутку і жалю. Юра відчув, що йому хочеться невідривно дивитися в ці очі.
Настала ніч. І коли базу відпочинку захопив сон, крізь нічну тишу роздався голосний крик. Знову нічні кошмари захопили Юру в свій полон. Як і зазвичай, він зірвався з ліжка, почав метатися по кімнаті, намагався зрозуміти, де він і що з ним відбувається. І раптом відчув, як його чола торкнулася чиясь тепла рука. «Все добре, все буде добре, – почув ласкавий жіночий голос. – Заспокойся, я допоможу тобі». Юра, не розуміючи, сниться це, чи відбувається насправді, підвів погляд і побачив дівчину із тими ж сумними і співчутливими очима. Однією рукою вона продовжувала гладити його волосся, примовляючи: «Присядь, заспокойся, усе вже минуло». Вона присіла на ліжку і запропонувала сісти із нею поруч. Юра присів і, слідуючи незрозумілому внутрішньому пориву, опустив голову їй на руки. Вона продовжувала гладити його волосся, і з кожним порухом її руки Юра відчував, як дивний спокій наповнює його зсередини. «Не йди, – прошепотів тихенько. – Будь зі мною». «Я буду з тобою», – почув тиху відповідь. Спокійним сном заснув він у її руках. Наступного дня, здивований, запитав, чому вона прийшла до нього. Дівчина спочатку і не хотіла відповідати, але потім розповіла вражаючу історію: «Ще у 16 років моя бабця, яка була ворожкою, сказала, що я зустріну чоловіка-військового, сумного і з душевною раною, яку я зможу вилікувати. Коли побачила тебе, відчула, що ти той, про кого вона казала…»
Юрій почав зустрічатися із Соломією – так звали дівчину. Якось вона залишилася у нього на ніч і, як тоді на озері, він заснув безтурботним сном у її руках. Із того часу нічні жахіття залишили його.
Ольга Бойчук
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
