Цілих 15 років життя, які вони прожили разом, Іван бачив свою дружину Олену щодня вранці, але тільки за останній рік його стали дико дратувати її звички.
Особливо одна: витягати руки і, перебуваючи ще в ліжку, промовляти: «Здрастуй, сонечко! Сьогодні буде прекрасний день». Начебто звичайна фраза, але її худі руки, її сонне обличчя викликали в нього відразу.
Олена підводилася, підходила до вікна і кілька секунд вдивлялася вдалеч. Потім знімала нічну сорочку і голою йшла у ванну. Раніше, ще на початку шлюбу, Іван захоплювався її тілом, її свободою, що межує із розпустою. І хоча досі її тіло мало прекрасні форми, оголений вигляд Олени викликав у чоловіка злість.
А Олені ніхто не міг завадити жити спокійно, вона переймалася кожною хвилиною. Так жінка вирішила з тих пір, коли дізналася, що хвора. Недуга з'їдала її місяць за місяцем і скоро мала перемогти. Життя витікало з бідолашної, а вона набиралася мудрості людини, яка вміє споглядати. Олена усамітнювалася у маленькій сільській бібліотеці, шлях до якої займав півтори години. Щодня забиралася у вузький коридор між стелажами і знаходила книгу, в якій, як їй здавалося, є всі відповіді.
Іван прийшов у будинок коханки. Вони зустрічалися вже три роки. Але саме сьогодні у ньому визріло непохитне рішення: розлучитися.
Домовився з дружиною зустрітися у кафе. Олена приїхала першою. А Іван перед зустріччю подався додому. Довго шукав у шафі папери, необхідні для розлучення. Впала в око темно-синя папка. Чоловік присів на підлогу і одним рухом зірвав клейку стрічку.
У папці були численні медичні аналізи, виписки, довідки. Усюди значилися ініціали дружини. Здогад пронизав Івана, як удар струму. Хвора! В Інтернеті, знайшовши тлумачення діагнозу, прочитав жахливу фразу: «…від 6 до 18 місяців». Глянув на дати аналізів: з моменту обстеження пройшло півроку. Що було далі, він пам'ятав погано. Єдина фраза пульсувала в голові: «6-18 місяців».
Олена прочекала чоловіка сорок хвилин. Телефон не відповідав. Вона розрахувалася і вийшла на вулицю. Була чудова осіння погода, сонце не пекло, а лагідно зігрівало. «Яке прекрасне життя, як добре на землі, під сонцем, біля лісу», — тішилася жінка.
Іван метався по кімнаті. Вперше він гостро відчув швидкоплинність життя. Він згадував дружину молодою, той час, коли вони тільки познайомилися і були сповнені надій…
Останні дні Іван оточив Олену турботою, не розлучався з нею ні на мить і переживав небувале щастя. Він боявся, що вона піде, ладен був віддати своє життя, аби зберегти її. І якби хтось нагадав про те, що місяць тому він ненавидів свою дружину і прагнув покинути її, він би сказав: «Це був не я». Іван бачив, як вона хапалася за життя, сподіваючись лише на диво.
Олена померла через два місяці. Чоловік закидав квітами дорогу від будинку до кладовища. Він плакав, як дитина, коли опускали труну. Він постарів на тисячу років...
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
