Поради

Силует у віддаленому кутку

Силует у віддаленому кутку

Відбувалося це все в квартирі моїх батьків. Я тоді спав на дивані, який тулився в одному з кутів кімнати. В протилежному кутку стояв стілець. Так от, скільки себе пам'ятаю, на цьому стільці щоночі сидів чоловік. Я не запам'ятав його, закарбувався тільки помітний силует. Місячне світло частенько освітлювало кімнату, але стілець стояв якраз у тіні шафи. Момент, коли чоловік з’являвся, був один і той самий — мати або батько вимикали світло і йшли з кімнати. Стілець був порожній, але варто мені було відвести погляд, як він знову сидів там. Я зовсім не боявся, був маленький і нічого не розумів до пуття.

Цей чоловік постійно щось розповідав. Велику частину часу він просто монотонно зачитував уривки з книг, причому напам'ять — в руках у нього нічого не було. Відбірка книг була абсолютно хаотична, вони не були ніяк пов'язані із собою. Звучали і дитячі казки. Коли батьки потім їх мені намагалися розповісти, я починав ревіти. Він говорив без інтонації, але чітко робив паузи між словами, немов кожне слово — окрема пропозиція. Запам'ятався уривок з Шерлока Холмса і цілий абзац із підручника з біології.

Деякі з його текстів узагалі не були книгами. Іноді, замість книг, він починав вимовляти черговість безсистемних цифр в хаотичному порядку, без всіляких пауз: «П'ять, сім, чотири, нуль, два». Він майже ніколи не зупинявся. Замовкав на якийсь час, а потім говорив щось про себе: «Мені. Нудно», «Я. Втомився», «Мені. Весело», «Я. Тебе. Бачу».

І так щоночі. Зазвичай я слухав його близько години, перш ніж засинав. Спочатку мене це майже не турбувало, але я виростав і починав розуміти, що тут щось не так. Я запитував у батьків, але вони лише казали, що у мене багата фантазія. Вони не чули його, хоча чоловік говорив далеко не пошепки.

І ось однієї ночі я ліг на диван, мама побажала мені на добраніч і вимкнула світло. Час минав, а мені ставало все більш не по собі, було тихо і страшно. Через якийсь час я повернувся і побачив його на тому ж самому стільці. Він сидів, голова повернута у їй бік, я розумів що він дивиться на мене. Потім встав. А раніше він навіть не ворушився!

Я не на жарт злякався, стиснув руками ковдру і замружився, чуючи крок за кроком, в напрямку мого дивана. Потім усе замовкло... Відкривши очі, я побачив його перед собою. Він нахилився прямо наді мною! Я не міг розгледіти риси обличчя, лише той же знайомий силует. Я набрав повітря в легені, щоб закричати, але він виголосив своїм монотонним голосом: «Ти. Боїшся. Я. Піду. Я. Повернуся.» І все.

Я відразу ж відключився і прокинувся тільки під ранок. З тих пір він не з'являвся. Зараз я згадую цей випадок і мені здається, що я все вигадав. Чого не нафантазує дитина, а потім сама в це повірить, адже правда? Але все ж, я щоночі дивлюсь на стілець перед комп’ютером, раптом він з'явиться знову? Обіцяв же повернутися…»

Ірина Белоцька

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему