Марії було всього 22, однак вона вже була два роки як заміжня. Синочкові виповнилося на той момент півтора рочки, звали його Мишко.
Якось Марія зі своїм чоловіком Артемом гуляли із сином. На вулиці було просто неперевершено: травень, тепло, сонечко гріє. Навіть Мишко, який зазвичай був плаксієм, спокійно дивився по сторонах, усміхався. Краса!
Перед тим, як повертатися додому, вирішили зайти в продуктовий магазин, купити дечого. Артем пішов у м'ясний відділ, а Марія біля входу залишилася. Стоїть, на всі боки поглядає.
Раптом одна зовсім незнайома продавчиня запитала у неї: «А хто це: хлопчик чи дівчинка?» Повернулася Марія, бачить: стоїть за прилавком бабуся із зачіскою такою дивною, великою родимкою на щоці і посміхається якось награно. З поваги до старших дівчина відповіла: «Хлопчик, Михайлик». А старенька пильно на дитинку подивилася і напівпошепки промовила: «Тяжко буде...» Кінець фрази Марія не розчула, аж тут саме чоловік підійшов.
Дісталися вони додому без пригод, Михайлика нагодували, вклали спати, пішли на кухню, разом приготували вечерю. Їдять вони, спілкуються, міркують, куди на вихідні поїхати, як раптом з дитячої кімнати донісся голосний несамовитий крик з плачем. Артем із Марією кинулися в кімнату, підбігли до Мишка, а він ридає, руками махає.
Дівчина схопила сина на руки, а він гарячий, температуру поміряли – 39 градусів. У паніці чоловік зателефонував у швидку. Приїхали лікарі, оглянули дитину, а вона усе плаче. Так лікарі не змогли точно сказати, чого температура піднялася, сказали випити ліки від кольок і жарознижувальний засіб, виписали рецепт і поїхали.
Знервовані батьки таблетки Михайликові дали, намагалися втішити – марно, кричить і все. Слава Богу, через декілька годин хлопчик затих і заснув. Батьки вже зраділи, подумали, що все-таки біль його перестав мучити, але радість була передчасною.
Наступного ранку, близько 6-ої години, Михайлик знову почав кричати, не так, як зазвичай. Знов-таки температура підвищилася, Марійка взяла його на руки, дивиться, а у синочка на шиї висип якийсь пішов. Злякавшись, батьки вирішили з'їздити в лікарню. Дитину оглянули, лікарі поставили загальні запитання: що їв, чи коли-небудь таке раніше було. Виписали ліки і відправили додому. Увесь цей час Михайлик хникав, іноді зриваючись на крик.
Минуло чотири найбільш болісних дні в житті родини: постійний плач, температура, стрес, чого тільки не перепробували – все марно, висип так і не зійшов, а, навпаки, розійшовся по всій спинці малюка. Згорьовані батьки практично зневірилися, що колись дитя буде знову здоровим, але тут приїхала до Марійки її мама, яка порадила сходити до однієї жінки-цілительки, її знайомої.
Прийшли Артем із Марійкою до неї додому, показали сплакане дитя, вона подивилася і каже: «Порча це, дорогенькі мої, причому не найпростіша. Терміново знімати треба». Саме там вона провела «обряд», обмила дитину святою водою, пошептала щось, і на очах в оторопілих батьків хлопчик заспокоївся, а через кілька хвилин і зовсім заснув, навіть жар спав.
А Марійка в цілительки тієї запитує: «А хто порчу навів, адже ми нікому не заважали, ні з ким не сварилися? А тут таке...» А вона каже: «Так, ти не знаєш її, вона це просто так зробила, зла вона людина». Та Марія в жінки все-таки випитала, як «відьма» виглядала, а вона і описала ту продавчиню-бабу за прилавком. Марійка ахнула, а цілителька здивованим голосом запитує: «Знаєш, хто це?» Ну, жінка їй розповіла, як «відьма» на її Михайлика з кривою посмішкою пильно дивилася.
Після того випадку пройшло багато місяців, але наразі з Мишком все гаразд. А продавчиню в магазині більше ні Артем, ні Марійка не бачили, та й не мають вони бажання з нею зустрічатися.
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
