Зранку сніг сипав із неба так, мов хотів вибачитись за увесь безсніжний період, і сіра земля поступово перетворювалася на білосніжну пухнасту ковдру.
Зима видалася тепла, і кілька снігових і холодних днів по-справжньому приносили радість. А коли сніг вирішив накрити землю ще й напередодні Різдва – радості Аліни не було меж. Майбутня зустріч із подружками віщувала багато цікавого, адже коханий Віталик планував провідати батьків і зустріти з ними Святвечір, а дівчина збиралася до подруг. А ще Аліна чекала саме на Різдво цілий рік.
І не тому, що душу переповнює відчуття свята, і не тому, що все складається добре у житті. А тому…
– Сонечко, вдало вам повеселитися! Я буду сумувати! – потім був поцілунок від Віталика, – будь розумницею!
– Так, дорогий, звичайно, буду! Батькам привіт передавай! Скажи, що приїдемо до них у наступні вихідні разом.
Віталій вже мчав до машини, припаркованої у дворі, а Аліна через вікно відправила йому повітряний поцілунок, а у відповідь отримала намальоване в повітрі сердечко.
Дівчина збиралась до подруг, як раптом у кишені завібрував телефон. Перші нотки мелодії – і Аліна здригнулася, як від удару блискавки. Цю мелодію вона поставила в телефон тільки на його ім’я... Олег…
Скільки разів Аліна з Олегом прощались? Один? Два? Тисячу? Неодноразово було сказано останнє «Прощай». В Аліни було своє життя, в Олега – дружина та дитина. А потім вони поверталися і розлучалися знову і знову... Але лише на Різдво. Це був їхній день.
І ось знову номер телефону Олега висвітився на дисплеї мобільного, і зазвучала та мелодія, яка пронизує серце. Аліна могла почути від нього все, що завгодно: від «треба зустрітися негайно» до «забирайся з мого життя».
– Так, Олегу... я тебе слухаю...
– Аліно, мені так хочеться тебе обійняти і відчути смак твоїх губ... приїжджай, будь ласка... Зможеш?.. Хоч на годину... Я шалено хочу тебе бачити...
– ...Так... Я приїду до тебе, чекай через півгодини...
Аліна швидко зібралася і полетіла на зустріч до людини, від якої не могла відмовитись ні за які гроші. В голові роїлись думки: «Іноді мені здається, що все це відбувається не зі мною, не у моєму житті, де я йду за вибраним правильним шляхом. І раптом піддаюся спокусі і роблю крок у бік, щоб знову обійняти тебе, відчути смак твоїх губ, запах шкіри, впасти в безодню світло-карих очей. Я так шалено хочу відчути це падіння!»
Аліна нарешті дісталася знайомого вічно захаращеного двору, де був розташований будинок Олега, майже бігом залетіла на другий поверх, і серце, наче птах, вискочило з грудей при вигляді такого рідного силуету у вхідних дверях квартири.
На зміну синьому вечору прийшла темно-синя ніч. Аліна лежала на грудях в Олега, а він виводив на її спині якісь літери. А завтра вони знову зроблять крок у сторону. Обидва. Одночасно.
Так і сталось. Вранці вони знову розійшлися назавжди, так, як розлучаються люди, які не можуть дати одне одному обіцянку зустрітись. А все тому, що в Олега була дружина та дитина, яких він ніколи не покине, а Аліна ніколи і ні за що не попросить його зробити це. Бо надто його любить. Вони будуть знову примушувати себе вірити в любов назавжди, пам’ятати тільки хороше і чекати тільки кращого... Чекати на наступне різдвяне диво і різдвяну ніч, яка існує лише для двох…
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
