Для більшості людей у 78 років головним досягненням стають спокійна старість і розмірене життя.
А для Леоніда Горенка із села Волиця Хмельницького району Хмельницької області – це нові підйоми у гори, рюкзак за плечима та світанки над карпатськими вершинами. Цієї весни чоловік здійснив своє соте сходження на Говерлу. І зізнається: попри вік, не уявляє життя без Карпат, - йдеться у газеті «Твій вибір».
– Я прошу в Бога лише одного: щоб ходив до останнього, щоб був сильним до останнього дня. Не хочу бути для когось тягарем, – каже мандрівник.
Його історія любові до гір розпочалася майже шістдесят років тому, ще у студентські роки. Тоді молодий хлопець уперше поїхав у Карпати й відтоді вже не зміг від них відмовитися.
– У ті часи все було зовсім інакше. У Ясіні ще стояла стара дерев’яна турбаза, не було підйомників чи комфортних маршрутів. Усе долали пішки, самотужки, – пригадує Леонід Горенко.
За десятки років він підкорив майже всі вершини українських Карпат. Колись вирушав у гори по 15 – 20 разів на рік. Каже, бувало й таке, що за рік здійснював понад два десятки походів. Зараз, через війну та життєві обставини, подорожує рідше, приблизно п’ять-шість разів на рік. Але навіть цього достатньо, аби не втратити відчуття свободи, яке дарують гори. Найбільше чоловік любить не популярні туристичні маршрути, а дикі й важкодоступні місця, де майже не буває людей. Особливо запам’яталася йому Кози Гора, один із карпатських масивів, куди дістатися надзвичайно непросто.
– Там навіть стежки немає. Доводиться буквально продиратися крізь хащі. Але саме такі місця для мене найцінніші: дикі, справжні, без натовпів туристів, – говорить мандрівник.
Єдине, про що шкодує Леонід Горенко, – це нереалізована мрія про Гімалаї. У 2004 році він мав шанс вирушити у велику експедицію, однак тоді обіймав посаду голови Красилівської райдержадміністрації, і через політичні події та вибори поїздка не відбулася.
– Просто не відпустили, – коротко усміхається чоловік.
Та навіть без Гімалаїв Карпати стали для нього справжнім світом, до якого він повертається знову і знову. У власному будинку Леонід Горенко зберігає десятки нагадувань про свої мандрівки: фотографії, книги, картини, музичні диски. А біля оселі посадив кедр – як символ гір, які стали частиною його життя. Рідні кажуть: гори для нього – це не просто хобі. Це спосіб мислення, джерело сили та внутрішньої свободи. Сам же чоловік переконаний: рух – це життя. І навіть у 78 років він продовжує збирати рюкзак у нову дорогу, бо вірить, що попереду – ще не одна вершина.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
