Максиму Нагорному було лише 20. Він не встиг побудувати кар’єру, створити родину офіційно, пожити. Але встиг стати справжнім воїном. Захисником. Героєм.
У липні 2025-го він загинув на Покровському напрямку фронту. Його прощальний лист, написаний у бліндажі після страшного обстрілу, прозвучав із трибуни – його зачитав сам Президент України. Та сьогодні тіло Максима не можуть повернути додому. Родина – у розпачі. Україна – у боргу. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Сирота, студент, боєць
Максим народився і виріс без батьків. Дитинство провів в інтернатах. У 18 років пішов добровольцем до лав ЗСУ. Був студентом Волинського фахового коледжу НУХТ. «Хлопець – сирота… Зараз він винаймає квартиру на ті заощадження, що заробив в окопах», – писала журналістка Поліна Січевська ще у травні 2025-го, коли брала в нього інтерв’ю.
Навесні 2025-го Максим ледь не загинув під час чергового ворожого обстрілу. Тоді ж написав прощального листа. А Президент України назвав Максима символом стійкості, мужності та гідності українського воїна.
Невже бюрократія сильніша за пам’ять
Максим загинув 19 липня 2025-го в районі Покровська. Його тіло доправили до моргу міста Кам’янка. Але воно пробуло на спеці понад десять днів. Сестра Світлана Нагорна та цивільна дружина Максима впізнали його за татуюванням, прикрасами, речами. Здали зразки ДНК. Та далі – «чудеса системи».
«Сказали, що ДНК сестри мало. Потрібен родич по чоловічій лінії. Інакше – тіла не віддадуть щонайменше пів року», – розповіла Світлана. Та Максим був сиротою, із родичів – лише сестра.
«Вони у розпачі. Не знають, як повернути на батьківщину тіло рідної людини. Ситуація жахлива і обурлива», – йдеться у зверненні, яке родина передала журналістам Волинської служби новин.
Не будемо мовчати
За даними правозахисних організацій, в Україні десятки випадків, коли ідентифікація тіл затягується через брак ДНК-даних або формальні вимоги, які не враховують реальності: сирітства, переміщення, втрати документів.
Українське законодавство дійсно вимагає наявності зразків ДНК або опізнання найближчим родичем. Але війна ставить нові виклики. І система має змінитися швидше, ніж за пів року.
Максим заслуговує на прощання. Луцьк – на право провести свого Героя. А його сестра – на підтримку і допомогу, а не на формальні відписки.
Сьогодні ми звертаємося до ТЦК, поліції, судмедекспертів, Міноборони, волонтерських організацій, депутатів. Бо не може бути так, щоб Президент цитував лист Героя, а рідні не могли його поховати.
Підготувала Ірина Світляковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
