Як склалося життя відомого захисника з «Азовсталі» Михайла Діанова.
«Зло неможливо перемогти злом. Лише добро, сильне фізично й морально, може здолати його, – переконаний Михайло Діанов, боєць 36-ї бригади морської піхоти, захисник «Азовсталі», фото якого облетіло весь світ. – Я боровся на війні зі злом із 2015-го. Тепер борюся з ним у лавах поліції. Бо злочинність – теж зло. І радий, що 1 травня – якраз у свій 45-річний ювілей – я став службовцем Головного управління поліції в Тернопільській області. Я за постійний розвиток, за освоєння чогось нового. І вік не має значення». Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
«Ця відомість мене трохи діставала»
Нещодавно журналісти «Громадського» зустрілися з Михайлом Діановим, розпитали, як змінилося його життя після звільнення з полону, поцікавилися, чи досі захисник Маріуполя почувається відомим.
«Це все було через ту фотографію з «Азовсталі». Медіа зробили її символом нашої нескореності. Зразу після звільнення з полону, скажу чесно, ця відомість мене трохи діставала, хотілося відпочити від постійної уваги. Але відтоді минуло багато часу, тепер увага незнайомців уже не напружує. Я навчився з нею жити, мені нормально», – розповів Михайло під час інтерв′ю в Тернополі – рідному місті ветерана.
До речі, після звільнення Діанова з полону земляки відзначили Михайла званням почесного громадянина. І він це оцінив. Бо не просто любить Тернопіль, а й хоче служити для нього. Тому, власне, й пішов працювати в Нацполіцію.
Про особисте життя ветеран розповів, що зараз будує дім та майстерню, де займатиметься металообробкою. Зробити новосілля планує до кінця року. Наразі живе з мамою. А в новому будинку планує мешкати з коханою Мирославою, яка має сина від першого шлюбу. «Ми люди одного часу, з одного міста, розмовляємо однією мовою, нам подобається одна музика. Ми дуже близькі», – відверто сказав Михайло. До слова, його доньці Катерині 24 роки, син Мирослави теж майже дорослий. Новий будинок буде й для них. І ветеран дуже сподівається на щасливе життя в цьому домі: щоб поруч були кохана жінка, внуки, майстерня, музика, фільми, риболовля.
У полоні навіть вороги висловлювали повагу
Майструвати, робити щось власними руками Діанову подобалося завжди. Після школи він навчився шити й ремонтувати взуття, опанував багато робітничих професій (і це потім дуже помагало в армії).
До лав Збройних сил чоловік просився зразу після російського вторгнення в Україну. Однак тоді, 2014-го, через медичні документи, стати військово-
службовцем було складно. Тому спочатку Михайло довів, що справді зможе служити, і мобілізувався вже в січні 2015 року. На самій лінії зіткнення воював близько п?яти років. Свої два ордени «За мужність» заробив у перші місяці повномасштабної війни: один – за бої в Маріуполі, ще один – за оборону «Азовсталі», коли з металевим фіксатором на розтрощеній руці відбивав атаки росіян. Саме тоді, як пам?ятаємо, світлина, зроблена військовим фотографом Орестом у підвалах «Азовсталі» (де Михайло показав пальцями V – Вікторія, знак перемоги), розлетілося світом і зробило його відомим навіть серед ворогів. Тож після того, як у травні 2022-го захисники «Азовсталі» за наказом командування склали зброю і пішли в полон, то охоронець в Оленівці впізнав Михайла за тим фото й висловив повагу.
Згадуючи полон, Михайло каже: витримати те все й не зламатися йому допомагала музика. Подібно до героя оскароносного фільму «Втеча з Шоушенка», Діанов уявляв, нібито слухає Бетховена, і це давало можливість зберігати психологічний спокій. Та й зараз, зізнається ветеран, музика теж лишається важливою. Граючи на гітарі, Михайло не лише отримує емоційне задоволення, а й тренує поранену руку. Бо хоча лікарі в США підрихтували її, замість розтрощеної частини поставили кістку, яку вирізали з таза, та рука після поранення все одно лишається коротшою, погано працюють пальці. Тож лікарі сказали не брати тією рукою нічого важчого від телефона.
«Війна, «Азовсталь», Оленівка завжди будуть частиною мого життя. Але я не хочу лишатися в тих подіях. Це вже минуле для мене. Так, я їх згадую. Але так само, як інші події, котрі довелося пройти», – розповідає Михайло.
На запитання, чи спілкується з побратимами, які повернулися на фронт, відверто каже: «Ні». Бо, мовляв, уже не військовий і про минуле говорити не хочеться. Водночас це не означає, що Діанов абстрагувався від війни. До прикладу, гроші, зібрані йому на лікування (а це понад 23 млн гривень), Михайло передав на потреби ЗСУ. Помагав побратимам із грішми на лікування і протезування.
«Війна – дуже несправедлива штука. Але я не жалкую, що був на війні. Я цим пишаюся», – каже Михайло.
2023 року його комісували. Але Діанов не оформляв інвалідності: не почувається таким. Йому пропонували повертатися в ЗСУ, казали, підберуть штабну роботу. Та Михайло відмовився. Каже, сидіти писарем – це не його, а «ловити ухилянтів принизливо».
Також Михайлові пропонували йти в політику. Та ветеран і цим «сватам» сказав «ні». «Я і політика несумісні, – пояснив своє рішення. – В політику мають іти люди, яким вона подобається. А мені не подобається».
Натомість своїм покликанням Діанов вважає захищати слабких і відстоювати добро. Тому, коли тернопільські поліціянти запропонували приєднатися до них, то дуже зрадів. Металообробка, каже ветеран, залишиться як хобі, а боротьба зі злом у поліції стане головною справою.
«Я буду допомагати ветеранам війни, які працюватимуть у підрозділах МВС, адаптуватися до нової роботи й до мирного життя. І розумію, чому цю посаду запропонували саме мені. Бо я людина з доброю репутацією і працюватиму на імідж поліції: якщо Михайло пішов у поліцію – отже, там служать гідні люди», – пояснює Діанов.
У майбутньому ветеран хоче вступати на юридичний факультет, можливо навіть – перейде на оперативну роботу. На запитання, чи підтримує смертну кару за особливо важкі злочини, каже, за таке треба відправляти на довічні каторжні роботи: щоб важкою працею спокутували свої злочини.
А на завершення розмови Михайло зізнався: «Я живу за правилом «Роби добро й не чини зла». Дотримуюся настанови батька, що за кожним словом має бути дія. Я радий, що не зациклююся на минулому, думаю про сьогодні, мрію про завтра. Можливо, мій теперішній вибір виявиться помилкою. Але не пробувати нічого нового – це теж помилка».
Ніна Грицюк
Фото svoboda.te.ua
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
