Люди

«Фату я вдягала під крики, що почався штурм!»

«Фату я вдягала під крики, що почався штурм!»

Парамедикиня Євгенія Міледі Прокопенко змінила сукню на кітель, а туфлі – на берці. Адже вона евакуює поранених з найгарячіших місць. А ще – на війні вона зустріла майбутнього чоловіка, парамедика Олександра з позивним Рагнар. На фронті пара й одружилася.

В інтерв’ю УНІАН жінка розповіла про стосунки з побратимами і коханим, якого зустріла на передовій, та чи хочеться у війську просто «побути дівчинкою». Про це інформують у газеті «Твій вибір».

– Що на війні найважче?

– Найважче – вивозити тіла близьких друзів.  Це закарбується в пам'яті на все життя. І ще один момент, дуже важкий в роботі парамедика й медика, – змусити екіпаж, начмеда та інших побратимів на якийсь час забути, що я дівчина. Бо ти постійно мусиш бути кращою, ніж хлопці, щоб була можливість працювати. Не всі подруги, не всі друзі мене взагалі зрозуміли, коли я добровільно мобілізовувалась. Із багатьма людьми я перестала спілкуватись, бо в нас дуже різні погляди на те, що треба робити і ким треба бути саме зараз.

– Як ти зустріла свого майбутнього чоловіка?

– Він приїжджав з екіпажем «Госпітальєрів» до іншого бату. Коли заїхали до нас, щоб десь знайти будиночок для ночівлі, виходить Сашко, два метри на зріст, вітаємось, і перше, про що питаю: «Який у вас зріст?» В той момент наші очі зустрілись, і у нього вони були такі добрі-добрі, щирі-щирі (при тому, що він виглядає дуже кремезним чоловіком). Цей духовний, душевний зв'язок був просто з першого погляду.

Ми почали спілкуватись. І Сашко зробив пропозицію через чотири дні після знайомства: простягнув мені… кільце від гранати. Я це перевела на жарт, адже ніяких стосунків ще нема, і тут така пропозиція! Але чомусь я була готова сказати: «Так!» За півтора місяця я відчула, що це моя людина. Я тоді лежала в Дніпрі, в лікарні, з контузією та з ковідом, а Сашко був поруч.

І ми вирішили, що в наш батальйон повинні повертатися вже як пара. Прямо з лікарні приїхали до комбата і попросили нас розписати. Хлопці, побратими, звертали на мене увагу, але я з усіма просто дружила. І тут з'явився Саша: прийшов, побачив, переміг. Йому так про це й казали.

– Яким було весілля?

– Це було торік, 24 грудня. В цей день зранку вдягаю фату (я повинна була бути в формі, але захотіла фату), і роблю це під крики в рації – чую, що почався штурм. Не наш, ворога! Всі залишаються на позиції, дуже багато поранених. Серед них – друзі, які повинні були приїхати на весілля… Від цього просто сльози на очах. Телефоную у штаб, питаю: «Чи можемо перенести свято?», кажу, що я з Сашком зараз готова їхати працювати, займатись евакуацією. Відповідають: «Ти з глузду з'їхала? У тебе весілля!» І нас розписали.

– Чоловік тебе захищає?

– Постійно це робить, постійно намагається прикрити мене собою. Іноді здається, що я задихнусь або травмуюсь скоріше від того, що мене прикриває такий кремезний чоловік, аніж від вибухів. Десь три дні тому КАБ ліг метрів за сто від нашої автівки. Ми вже чули й бачили, як він летить до нас. Саша мене прикрив, нахилився наді мною, але нас лише засипало землею, гілками. Дуже пощастило, що КАБ ліг далеченько. Ось такий приклад, зі свіжих, що мій лицар завжди зі мною.

Екіпаж Міледі та Рагнара вже досить довго збирає гроші на новий реанімобіль. Від нього залежить, чи зможуть парамедики швидко вивезти пораненого й доправити до госпіталя, чи врятують життя.

Карта банки:

5375 4112 0946 8342

Карта «ПриватБанку» :

5168 7451 2680 8648

Підготувала Ірина Світляковська

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: війна з Росією
В тему

Останні матеріали